Як протидіяти російському державному тероризму
З початком російсько-української війни в Україні різко зросли терористичні загрози по всій території країни. Різке збільшення кількости терористичних актів, здійснених протягом останнього року в різних регіонах України (особливо резонансні – кривавий теракт в Одесі у травні 2014 року та вибух 22 лютого 2015 року у Харкові, від якого загинуло четверо людей, зокрема один неповнолітній, свідчать, що терор стає одним із ключових засобів так званої гібридної війни, яку влада Росії провадить проти України.
Упродовж усіх попередніх років незалежности до 2014 року – початку збройної агресії РФ – в Україні майже не було подібних диверсій, адже в Україні немає внутрішніх причин (утисків національних, релігійних груп, сплеску діяльности ультрарадикальних ліво- чи правоекстремістських груп) для поширення тероризму.
Характер здійснених терористичних актів, об’єкти терористичних атак, географія їх поширення засвідчують, що Україна зіткнулася з дією державного російського тероризму, планованого й координованого з єдиного центру, здійснюваного професійно підготовленими представниками спецслужб РФ та їхньою агентурою.
Терористичні акти в різних регіонах України не можна вважати формою антиурядового «повстання», оскільки вони не мають ознак тероризму згідно з міжнародно-правовим визначенням. Тероризм – цілеспрямована атака мирного населення (а не військовослужбовців, воєнних об’єктів чи урядових будівель та високопосадовців), що має на меті залякати якомога ширше коло населення, позбавити його відчуття безпеки, щоби домогтися ухвалення державою, міжнародною організацією, фізичною чи юридичною особою або групою осіб будь-якого рішення чи утримання від нього.
Метою терористичних актів є зміна свідомости та поведінки населення у вигідному для замовників цих актів напрямку. Тому одним з елементів успішного терористичного акту є швидка реакція екстремістських організацій, що беруть на себе відповідальність. У результаті населення постраждалого регіону переконується, що це не був нещасний випадок чи дії окремої особи, а спланований акт, що може регулярно повторюватись. Очікування повторення посилює відчуття паніки, стимулює громадський тиск на органи влади з метою запобігання подальшим терактам. Оскільки здебільшого уряд не може швидко знищити розгалужену в глобальному масштабі організацію, він змушений іти на поступки. Один із характерних прикладів: після терактів у Мадриді 2004 року еспанський уряд під тиском громадськости вивів військовий контингент із Іраку.
В Україні терористичні акти переслідують иншу мету. Вони мають характер диверсій проти військових та стратегічних об’єктів, адресного залякування патріотично налаштованих активних громадян України. Відповідальність за їх здійснення не беруть конкретні організації (або її покладають на організації, які не існують). Натомість спостерігається намагання цю відповідальність перекласти на українську владу та громадян, як, наприклад, це було в Одесі.
Аналогічна ситуація – із харківським терактом. Російська пропаганда намагається створити ілюзію існування проросійського «партизанського руху», що «невидимо діє» на більшості територій України, де населення нібито підтримує проросійські настрої. Водночас, більшість проросійських експертів поклали відповідальність за харківський теракт на українські спецслужби, що начебто прагнуть очорнити проросійських бойовиків.
Характерно, що вчинені російськими терористами – чи то пак – диверсантами вибухи зафіксовано в областях, де проросійські настрої є найсильнішими. В інформаційному плані метою диверсій є впровадження у масову свідомість населення цих областей (що досі залишається орієнтованим на російські ЗМІ, зокрема інтернет-ресурси) думки про зв’язок дій української влади, що продовжує військові дії на Донбасі, з незворотністю терористичної загрози. Водночас, цілеспрямовано транслюються посили про обов’язковий прихід миру в ці міста лише після «звільнення» російськими бойовиками. Розрахунок робиться на те, що подальша інтенсифікація тероризму сприятиме розчаруванню в українській владі та підтримці «мирного врегулювання» на умовах бойовиків, а після ймовірного наступу ця технологія посилюватиме лояльність населення до окупантів, з приходом яких нібито має закінчитися «невідомість очікування».
Також особливим об’єктом терористичних атак російських диверсантів є лідери громадських думок, патріотично налаштовані громадяни України, що беруть активну участь у захисті конституційного ладу та територіяльної цілісности. Залякування, а то й фізичне знищення проукраїнськи налаштованих громадян, мають на меті максимально зменшити публічні прояви (мітинги, акції протесту, використання національної символіки, створення волонтерських допомогових центрів) державницької проукраїнскої позиції, перебрання вулиці та публічного простору підривними проросійськими елементами.
Варто очікувати терактів і на території Центральної та Західної України – в Києві, Львові та ин. Тут мета полягатиме передусім у розчаруванні здатністю чинної влади захистити населення, стимулюватиме пацифістські настрої з метою анархізації внутрішньої політики України.
Зважаючи, що наступним етапом російської агресії буде підрив української державности зсередини, протидія тероризму, матеріяльному та інформаційному саботажу та диверсіям виносить боротьбу з російським державним тероризмом на перший план.
Пропозиції УССД:
Оскільки Україна зіткнулася з проявом російського державного тероризму, осередки якого перебувають поза межами української держави, то повністю унеможливити та усунути причини такого тероризму немає можливости. Можливо лише мінімізувати його прояви шляхом максимального звуження каналів дії, створення єдиної системи антитерористичної боротьби, максимального залучення громадян для виявлення, попередження та знешкодження терористичних елементів.
Як відомо, у різних країнах світу головною базою тероризму (що є лише верхівкою айсберга в діяльності розгалужених підпільних організацій) є наявність певних груп (здебільшого етнічних чи релігійних), що відчувають себе дискримінованими і підтримують антиурядові акції. Зокрема, ісламський тероризм у західних країнах був би незначним без наявности численної діяспори із мусульманських країн. Глобальні екстремістські організації спираються на лояльні групи населення, а також на підтримку розвідок союзних держав.
В Україні немає проблеми дискримінації населення (особливо російськомовного в регіонах, де переважно здійснюються теракти). Тому єдиною підтримкою терористів залишається діяльність спецслужб РФ, що зберігають організовану агентуру в Україні, та підтримка нею п’ятої колони. Йдеться про суто державний тероризм, що його здійснюють агенти ворожої держави.
Очевидно, що українські спецслужби повинні посилити активність у справі пошуку російських агентів, максимального звуження можливостей дії російської п’ятої колони та механізмів інформаційного впливу (світоглядової війни) агресора.
- Необхідно створити єдиний координаційний центр протидії тероризму, який відповідатиме не лише за протидію терористичним проявам та їх попередження, а передусім за ліквідацію каналів поширення тероризму.
На жаль, антитерористичний центр СБУ роками був глибоко інтегрований у співпрацю з подібними органами в РФ, тож методику його роботи російські терористи легко прочитують.
Необхідні швидкі зміни кадрового складу, форм роботи, агентурної мережі, підвищення інституційних і матеріяльних можливостей новосформованого єдиного центру антитерористичної боротьби. Негайно варто очистити українські спецслужби, воєнізовані формування та органи публічної влади від московської агентури шляхом проведення люстрації, переатестації та перевірки на детекторі брехні.
- До повного закриття державного кордону з РФ необхідно розірвати дипломатичні відносини з Росією, вислати з України представників російського посольства та консульств, запровадити візовий режим з РФ із забороною перетинати кордон України певним категоріям росіян.
- Оскільки війна має нелінійний характер і воєнні дії, диверсії, саботажі та теракти можуть бути організовані в будь-якому куточку України, варто мінімізувати можливість інформаційних атак та світоглядної війни з боку п’ятої колони Кремля. Необхідно обмежити інформаційні канали, якими користуються російські терористи: відключити в Україні російський сегмент Інтернету, заборонити використовувати в публічних органах влади, ЗСУ та спецслужбах російське програмне забезпечення, поштові сервери тощо. З иншого боку, слід активізувати контрпропаганду задля донесення до населення інформації як про справжній стан справ на окупованих територіях, так і конкретних доказів атак саме проросійських сил на мирне населення.
- Потрібно мінімізувати вплив структур, що провадять активну підривну діяльність. Ідеться про ЗМІ, громадські та релігійні організації, передусім УПЦ Московського патріярхату. Так, у церквах УПЦ МП весною 2014 року зберігали зброю, переховувалися бойовики. На жаль, ця релігійна організація здійснює відверто саботажну підривну роботу, а її представники, у тому числі духовенство, беруть активну участь у боротьбі проти Української держави та її громадян. Діяльність УПЦ МП – це і масова пропаганда колабораціонізму, і використання приміщень для зібрань українофобських елементів, серед яких зручніше проводити агентурну діяльність, збирати інформацію та вербувати таємних співробітників спецслужб РФ; це і підтримка ініціятив окремих проросійських елементів, і створення підпільних організацій. Уся ця діяльність безпосередньо підпадає під кримінальну відповідальність як «пропаганда і поширення ідеології тероризму» (Закон України «Про боротьбу з тероризмом», ст.1). Слід перереєструвати УПЦ МП як «Російську православну церкву в Україні», обмежити її доступ до шкіл, вишів та урядових структур, заборонити діяльність лояльних до політики РФ ЗМІ. Поширити, за прикладом Польщі та Чехії, процедуру люстрації на лідерів громадських думок (духовенство РПЦ, журналістів, викладачів ВНЗ).
- Оскільки будь-який куточок України та будь-який громадянин можуть потрапити під дію російського тероризму, варто масово залучити громадян для попередження, виявлення та протидії російським терористам. Необхідна широка роз’яснювальна та інформаційна робота з мешканцями різних регіонів.
- Щоби запобігти ворожим планам, на всій території держави необхідно проводити антитерористичні навчання, передусім у школах, вишах та на виробництві. Люди повинні знати, як поводитися під час масових заходів, виявляти підозрілі предмети, знаходити вихід із транспортних засобів (зокрема з метрополітену). Важливими є навички надання першої медичної допомоги, через невчасність якої гине багато жертв.
- Запровадження воєнного стану, обмеження пересування громадян у нічний час, створення будинкових, квартальних, районних комітетів самозахисту могли би стати суттєвим чинником зниження терористичної загрози.
Над матеріялом працювали:
Юрій Сиротюк – директор Українських студій стратегічних досліджень, народний депутат України VІІ скликання
Юрій Олійник – експерт Українських студій стратегічних досліджень, аспірант Національного інституту стратегічних досліджень
