Як чехи пережили радянський тоталітаризм

13:48 | 15.01.2018 / Рубрика: Статті / Прокоментуй!

Новий рік чехи зустріли зі змішаними почуттями надії і тривоги. Не тому, що в економіці справи не дуже добрі і чехи з острахом думають про завтрашній день. Із цим якраз все в порядку: за показником зростання ВВП Чехія на першому місці в Європі (понад 5 відсотків), а за рівнем безробіття на останньому (більше від 3 відсотків). За економічною цифрою, крім Китаю, цю країну просто ні з ким порівнювати.

Про це пишуть на сторінках Радіо Свобода.

Але ж є ще й інша цифра, психологічного характеру. Так сталося, що в чеській історії літочислення, яке закінчується на цифру 8, буває або чудово хорошим, або ж геть поганим. Це помічено не вчора: уже в XIX столітті роки 48-й і 68-й ознаменувалися міськими заворушеннями типу революцій із подальшим позбавленням прав. У XX столітті погана прикмета стала правилом: щоразу це були роки виключно крутих змін. Одні зміни були на краще, інші означали початок лихоліть, а деяким протягом декількох місяців вдавалося змінити знак на протилежний. У 1918-му виникла Чехословаччина, обваливши Австро-Угорську імперію. Час надій, що самореалізувалися, тривав усього лише два десятиліття. У 1938-му країна була окупована гітлерівською Німеччиною, настав темний час. Ще через десять років відбувся комуністичний переворот, час став безпросвітно чорним. У 1968-му прийшла «Празька весна», яка позичила назву у музичного фестивалю і дала ім’я усім веснам майбутнього. А в серпні того ж року до Праги увійшли радянські танки, утискувачі й гонителі людей та ідей. Сумно закінчився рік, який починався так гарно.

У те новорічне застілля рівно півстоліття тому чехословаки піднімали тост за надію, яка вже жевріла на ближньому обрії. На пленумі ЦК чехословацької компартії, що затягнувся на два тижні, сталінські сироти зійшлися з реформістами. Жити по-старому тоді вважалося непристойно, мешканці центру Європи давно виросли з коротких штанців «молодших братів», яких зарозумілі заїжджі степовики повчали, як доїти корів і з чого робити ракети. Усім набридло їздити відпочивати до Піцунди, коли хотілося в Бібіоне. В комунізм геть припинили вірити. Літературним кумиром у Празі став Франц Кафка, а не Дем’ян Бєдний. Головою Спілки письменників Чехословаччини був обраний Едуард Голдштюккер, фахівець з Кафки, а «бєднологи» зникли як клас. У кіно піднялася «чеська хвиля», майстри якої – Мілош Форман, Їржі Менцель, Віра Хітілова – швидко переросли масштаб власної країни, а потім і соцтабору. У більшості жителів виникло відчуття, що у них є право на більше, ніж комуністична мрія-недомірок. В атмосфері суспільства було розлито передсвятковий весняний настрій, хоча на дворі був січень.

Новотний і Брежнєв

Втіленням усього відсталого і застійного вважався перший секретар партії Антонін Новотний. Був він прикладом партійного функціонера в крислатому капелюсі і куцому піджачку, але диктатором виявився ніяким: за нього і за його потурання все вільнодумство і почалося. Реформістський партійний молодняк віком під п’ятдесят був налаштований на те, щоб Новотного знімати. Найпростіше було це зробити під гаслом відновлення нібито поглумленої національної рівності. Насправді ніякої нерівності між чехами і словаками не було – ні в установах, ні в армії. В державі панувала двомовність, кожен говорив своєю рідною. Не потоптана національна гордість, а банальне місництво і кумівство вимагали додаткових функцій для словаків. Тактично подати проблему як національну було розумно, виверт спрацював, і консервативні словацькі партійні діячі районного масштабу згодом, в переважній більшості, переметнулися на бік окупантів, у січні проголосували за усунення Новотного. Тим більше, що під рукою був відповідний кадр – лідер словацьких комуністів.

Січневий пленум був, власне, розпочатий ще в грудні попереднього 1967 року. Коли з’ясувалося, що суперечки навколо «головного» переростають в політичну кризу, Новотний викликав до Праги верховну інстанцію міжнародного комуністичного руху – дорогого Леоніда Ілліча. Той дійсно прибув, пробурмотів щось незрозуміле, розвернувся і полетів зі словами, що стали крилатими: «Це ваша справа!» Тоді над Брежнєвим було легко глумитися, але згодом виявилося, що справа не цілком чеська. Для того щоб в серпні могли заговорити радянські гармати, Брежнєв цілу доктрину спорудив, імені себе. Але це було потім, а на початку січня було зрозуміло тільки те, що Брежнєв Новотного не підтримав.

У нього були на те серйозні підстави. Антонін Новотний радянського вождя не поважав, вважав його мужланом, при нагоді публічно давав це зрозуміти. Гордовитий чех взагалі радянського комуністичного первородства не визнавав. Уже в 1960 році він оголосив, що будівництво соціалізму в Чехословаччині успішно завершене, змінив назву країни на ЧССР, чим неабияк образив «кремлівських», які вважали, що «соціалістичними» можуть бути тільки радянські республіки, а інші мають бути в кращому випадку «народно демократичними». Щоб підкреслити незалежність від Москви, свою партійну посаду Новотний перейменував з «генерального» на «першого» секретаря – так виглядало демократичніше. На міжнародних форумах він поводив себе не відповідно до посади, всіляко випинаючи власні досягнення. Але все сильніше позначилися особисті мотиви брежнєвської неприязні: в суперечці між ним і Олексієм Косигіним празький однопартієць обрав сторону останнього – і помилився.

Прихід Дубчека

Натомість Олександра Дубчека радянський вождь любив як рідного, називав просто Сашею і часто повторював: «Наш Сашко не підведе». Дубчек чудово говорив російською, був спадковим комуністом робітничо-селянської закваски, виріс у столиці Киргизстану, місті Фрунзе, довго жив у Горькому, навчався в тих же партійних школах, що і останній радянський президент Горбачов. Але людиною виявився поступливішою і незлобивою, недоречно усміхався, мав європейський менталітет та характер і всієї своєю долею спростовував фундаментальний посил марксизму про те, що з кожного можна виховати звіра, якщо над ним ґрунтовно попрацювати: Дубчек залишився людиною, нехай мрійливою, недалекою і сердечною, але звіром не став. Брежнєвських надій Саша не виправдав.

Але це сталося пізніше, а тоді, 5 січня 1968-го, обраний першим секретарем ЦК КПЧ, він серйозно вважав, що є господарем становища. Дубчек вірив у те ж вчення, що і його кондові радянські колеги  ну, можливо, мріяв трохи облагородити дійсність, надати крокодилові людське обличчя. Йому було невтямки, що не так умоглядні ідейні установки визначають суспільне буття, як побутові навички, звички гуртожитку, культура людських відносин. Поки міністри називають своїх прибиральниць «пані» і на «ви», поки генерали не кидають своїх водіїв на морозі, а запрошують їх у теплий трактир і пригощають пивом, демократію не можна вважати витравленою, рано чи пізно вона себе покаже.

«Празька весна»

Так і сталося, Дубчека з перших же днів понесло. Піднялася хвиля  навіть скоріш не хвиля, а дев’ятий вал  громадської самодіяльності і всенародної любові. Любили Дубчека і його однодумців не через страх, а за те, що вони нікому не заважали жити. Приливною хвилею неможливо керувати, якщо ти не Бог. Росіяни, які пережили горбачовську перебудову, приблизно уявляють собі, як це виглядає, але у випадку «Празької весни» швидкість процесу варто помножити на двадцять. Хоча вважалося, що партія, як і раніше, рулить відповідно до січневої політичної лінії і спускає вниз по вертикалі якісь цінні вказівки, вона ледь встигала перетравлювати громадські вимоги і заднім числом оформляти самодіяльність. Стрімкі перетворення тієї весни заслуговують окремого аналізу і давно стали предметом сотень історико-соціологічних досліджень, тому обмежуся констатацією: до літа того ж року Чехословаччину було не впізнати.

Невдовзі після пленуму всохла і відвалилася цензура, яка всіх дратувала, преса стала унікально вільною (унікально – тому що за бюджетні гроші писала і показувала все, що завгодно), заборонених тем не було. Стихійно утворювалися об’єднання з суто політичною програмою – на кшталт Клубу активних безпартійних або Клубу колишніх політв’язнів (К-231, цифра означає «політичну» статтю кримінального кодексу), виникли заводські наради і незалежні профспілки, офіціозний комсомол розпався, на його руїнах з’явився Союз факультетських страйкових комітетів, були відновлені забуті академічні свободи і університетські сенати. До травня стало зрозуміло, що керівну і спрямовуючу роль компартії час скасовувати – вже були подані заявки на перереєстрацію довоєнних «буржуазних» партій, зокрема, соціал-демократичної. КПЧ намагалася зберегти керованість процесу і ухвалила суто реформістську Програму дій, але суспільству цього вже було замало. На спроби Москви загнати Чехословаччину в стійло кращі майстри культури в червні відповіли маніфестом «Дві тисячі слів», який підписали десятки тисяч громадян. Країну зносило на Захід, в центр Європи. І якщо, як вважають соціологи, революція у фазі затвердіння завжди проявляється обмеженням особистих прав і громадянських свобод, то події в Чехословаччині, звичайно ж, були контрреволюцією.

Серпневе військове вторгнення

За серпневим військовим вторгненням пішла важка і довга нормалізація, яка відновила цвинтарний спокій в таборі миру і соціалізму. Півмільйона чехів і словаків були виключені з партії. Кількасот тисяч осіб пішли за кордон, щоб ще через двадцять років повернутися на батьківщину.

Радянське вторгнення і окупація фактично перервали соціальний експеримент і дозволили комуністичним реформістам зберегти обличчя, їм немов не дали довести до кінця благородну справу. Їм здавалося, що вони щось важливе складають, але насправді вони з першого дня працювали «методом тику». Сьогодні в Чехії немає таких романтиків, які б серйозно вивчали досвід соціалістичних перетворень з точки зору їхнього практичного застосування. Ніхто не збирається впроваджувати на держпідприємствах госпрозрахункові методи економіста Оти Шика, та й немає фактично державних підприємств. Ніхто не читає революційні записки Вищої школи марксизму-ленінізму, за які її ректор Мілан Хюбл сів у в’язницю. Втратили будь-який сенс палкі полеміки єврокомуністів із московськими традиціоналістами. Всім до фені, яке обличчя більше личить соціалізму, перемогло усвідомлення того, що соціалізм – це здохлий приблудний пес, якого треба закопати.

Забулися імена вождів «Празької весни», їх пам’ятають хіба що фахівці-історики. Коли верхівку партії і держави після введення військ заарештували і під вартою відвезли в Москву, стіни будинків рясніли написами: «Ми з вами, будьте з нами!» Сьогодні багато хто соромиться своєї тодішньої рішучості покласти за них життя. Потьмянів і світлий образ Дубчека. Він послідовно руйнував репутацію кожним своїм кроком. Як лицар контрреволюції Дубчек не відбувся. У Москві він швидко зламався і підписав Протокол про тимчасове розміщення радянських військ на території Чехословаччини. Поїхав з дому героєм, додому повернувся зрадником. Як і всі інші реформісти, дозволив вмовити себе промовами про те, що, залишаючись біля керма, комуністи зможуть зробити щось велике і добре для народу. Втім, не всі – знайшовся в делегації і «той, який не стріляв». Голова Національного фронту Франтішек Кригель підсунених папірців не підписав і навідріз відмовився про що-небудь говорити з окупантами. Йому погрожували швидким судом і болісною смертю, але переконати Крігеля не вдалося. Він, а не Дубчек, своєю рішучістю врятував честь і гідність чехословаків.

Повернувшись на батьківщину, Дубчек, поки його не вивели у відставку, не зняли з усіх посад і не виключили з партії, ще встиг як голова Федеральних зборів підписати так званий «закон про кийки», згідно з яким били і розганяли демонстрантів вже в першу річницю окупації. Живучи в повній ізоляції, фактично під домашнім арештом, Дубчек не втрачав віри в марксистські ідеали, і якщо й писав, то тільки аналітичні записки про поточний момент в Політбюро КПЧ або статті в італійську газету L’Unita про прийдешнє торжество «правильного комунізму». «Хартію-77» він не підписав, вважаючи це нижче своєї гідності, хоча хартисти і неодноразово підсилали до нього людей. Натомість Франтішек Кригель підписав одним із перших.

Як і до реформ з надання соціалізму людського обличчя, доля була по-своєму милостива до Олександра Дубчека. Трагічна дорожня пригода у 1992 році, вже після соціалізму, обірвала його життя, поставивши за легендою три крапки. Він не встиг вдруге розійтися з дійсністю, суспільство зберегло про нього поблажливу пам’ять. Не чудові реформи, звичайно ж, складають суть «Празької весни», не номенклатурні суперечки про них, а конкретні вчинки окремих людей і гостре відчуття національної гідності. Згадалося первинне значення призабутого слова «свобода». Сьогодні чехи сходяться в твердженні про те, що цей ковток свободи, який тривав всього півроку, дозволив їм пережити наступних двадцять років тоталітарного задухи.

Юхим Фіштейн – міжнародний оглядач Російської редакції Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Додати коментар


Погляд

Побував у Брюселі і побачив політичну “кухню” ЄС зсередини
В рамках програми Governance in Ukrainian Municipalities: Transferring V4 Experience за сприяння Інститут Політичної Освіти та Robert Schuman Institute (Budapest) відвідали Брюссель. Наша програма тривала 8 місяців: це ...

Новини

21 травня, Понеділок
23:39
Кількість госпіталізованих через отруєння у Миколаєві учнів збільшилася
22:56
Український лоукостер здійснив свій перший рейс
22:22
Бред Пітт знявся в Дедпулі-2 за чашку кави
21:56
Сили ООС взяли в полон трьох бойовиків на Донбасі
21:21
Житель Рівненщини прокинувся мільйонером
20:16
Пожежну безпеку перевіряють в таборах відпочинку у Волинській області
19:45
Волинські правоохоронці розшукують львівянина, який переховується від суду
18:45
Суд арештував п’ятимільйонну партію джинсового одягу, вилученого на Волині
18:09
У Польщі в ДТП загинув волинянин:просять допомогти опізнати тіло
18:08
Мешканку Нововолинська пограбували посеред білого дня
17:44
Нововолинський електромеханічний коледж запрошує випускників на святкування 60-річчя коледжу
17:16
Циганка видурила у пенсіонерки з Володимира-Волинського значну суму грошей 1
16:17
Школярки із Павлівської ОТГ перемогли на чемпіонаті області з дзюдо 1
16:15
Бойовики обстріляли дитячий реабілітаційний центр на Донеччині
15:49
Призовник впав з п’ятого поверху у Тернополі 1
15:29
Повідомили скільки волинян загинули внаслідок ДТП у 2018
14:59
У мешканця Володимира-Волинського в автомобілі виявили боєприпаси
14:16
“Результати роботи” виправили: на вулиці Нововолинська засипали ями, які лишив трактор зі сміттям 1
14:04
Хлопцю з Іваничівщини, якого побили до коми, терміново потрібна допомога!
13:32
Для вихованців Володимир-Волинської школи-інтернат підприємці міста передали подарунки і солодощі
Усі новини