При розпродажі шахт умови будуть диктувати покупці
Перш ніж назвати ціну за збиткові держшахти, Україна вирішила перевірити настрої й можливості ринку.
На сьогодні під контролем України перебувають всього 35 державних шахт із 90. Решта 55 опинилися на окупованій проросійськими бойовиками території Донецької та Луганської областей. Причому бойовикам дісталися економічно найбільш конкурентні шахти – антрацитові, а Україні – переважно слабкі та збиткові, які видобувають енергетичне вугілля газової групи марки «Г», – повідомляє Forbes Україна
Ще 12 травня цього року уряд своєю постановою № 271 затвердив перелік шахт, що підлягають продажу – їх 24. Решта 11 визнано безперспективними й такими, що вибрали промислові запаси, тому шість шахт планували передати на консервацію. Це: шахта ім. Димитрова (ДП «Красноармійськвугілля»), «Золоте» й «Тошківська» (ДП «Первомайськвугілля»), «Новодружевська» і «Привольнянська» (АТ «Лисичанськвугілля»).
Поточні витрати держбюджету на утримання об’єктів закриття перевищують 2 млрд гривень на рік і мають тенденцію до зростання, що сильно обмежує бюджет розвитку галузі. Програму закриття шахт необхідно завершити якнайшвидше, і не довше, ніж за три роки
«Програма розвитку вугільної промисловості України до 2030 року», 2012 р.
Ще на п’яти мала розпочатися процедура ліквідації: «Північна» й «Південна» (ДП «Дзержинськвугілля»), «Родинська» (ДП «Красноармійськвугілля»), «Зарічна» (ДП «Львіввугілля»), шахти «Нововолинська № 1» й «Нововолинська № 9» (ДП «Волиньвугілля»).
Частину цих шахт і так мали закрити або законсервувати у 2013–2015 роках, у частини термін настає у 2017–2018 роках, згідно з більш ранніми планами. Але ситуація змінилася – змінилися і плани. Втім, ще 2012 року у «Програмі розвитку вугільної промисловості України до 2030 року» автори писали, що процес закриття шахт сильно затягнувся.
«Головною причиною є незацікавленість широкого кола людей, так чи інакше причетних до отримання та використання бюджетних коштів. Поточні витрати держбюджету на утримання об’єктів закриття перевищують 2 млрд гривень на рік і мають тенденцію до зростання, що сильно обмежує бюджет розвитку галузі. Програму закриття шахт необхідно завершити якнайшвидше, і не довше, ніж за три роки», – йшлося в документі.
Втім, уряд Арсенія Яценюка, схоже, вирішив проігнорувати цей висновок і продовжити практику «попередників». 24 червня на сайті Міністерства енергетики та вугільної промисловості було опубліковано запрошення потенційним інвесторам взяти участь у приватизації вже 36 шахт. Список дещо відрізняється від постанови уряду від 12 травня, крім того, включає в себе всі шахти, які раніше відправили у список «на ліквідацію та закриття». Також у ньому з’явилася шахта, що належить ДТЕК – шахта ім. Дзержинського, яку 2020 року передбачалося відправити на ліквідацію.
Світами за інвесторами
Міністерство енергетики та вугільної промисловості вирішило залучити дві міжнародні консалтингові компанії – Ernst and Young і Deloitte – для пошуку потенційних інвесторів. За допомогою цих компаній на шахти, які здебільшого є збитковими, уряд хоче залучити приватних інвесторів, щоб вони реанімували їх за рахунок своїх фінансових ресурсів, нових технологій видобутку та управління.
Із 36 виставлених шахт тільки п’ять видобувають вугілля на рівні 450 000 – 1 млн тонн на рік. Цей обсяг більш-менш привабливий для інвестора. Всі інші видобувають набагато менше – від пари десятків до кількох сотень тисяч тонн
«Головне завдання, яке ставить міністерство, пропонуючи шахти на приватизацію, забезпечення беззбиткової діяльності, а звідси – конкуренція на ринку і джерело фінансування роботи шахтарів», – прокоментував запрошення Володимир Демчишин, міністр енергетики та вугільної промисловості.
Із 36 виставлених шахт тільки п’ять видобувають вугілля на рівні 450 000 – 1 млн тонн на рік. Цей обсяг більш-менш привабливий для інвестора. Всі інші видобувають набагато менше – від пари десятків до кількох сотень тисяч тонн. Тим часом шахти, які видобувають менше 300 000 тонн на рік, ще 2012 року вважалися глибоко збитковими, і без зовнішньої постійної підтримки вони просто автоматом переходять у режим неконтрольованого згортання виробництва. Підтримувати їх нескінченно неможливо.
Крім того, шахти, призначені на консервацію та ліквідацію, мають промислові запаси менші, ніж необхідно для повернення інвестицій. Навіщо їх виставляти на приватизацію, залишається незрозумілим. Можна припустити, що урядові чиновники просто вирішили зняти із себе відповідальність, тому що пояснити шахтарям в особі профспілкового активу, що в низки шахт немає перспектив – просто неможливо.
Представники консалтингових компаній теж жодних практичних обіцянок шахтарям не дають. Їхнє завдання – допомогти Міненерговугілля і ФДМ залучити максимальну кількість інвесторів і провести приватизаційні конкурси прозоро й на професійному рівні.
«Компанія має спеціалізовану групу консультантів, яка надає послуги підприємствам ПЕК. І завдяки своїй присутності в 146 країнах світу має можливість донести інвестиційні пропозиції буквально до кожного потенційного інвестора. Ми підготували так звані «довгі списки» потенційних інвесторів і маємо намір почати маркетинг серед них найближчим часом», – заявив Богдан Ярмоленко, партнер компанії Ernst and Young.
Консерватори
Держава стоїть перед великою проблемою – необхідністю змінити правила роботи у вугільній галузі, за умови, що самі вугільники нічого змінювати не хочуть. Досі українська вугільна галузь працює ось як: дотації з держбюджету шахти отримують на кожну тонну видобутого вугілля, водночас не враховується його якість, вміст у ньому золи й сірки. У підсумку працює принцип: «Чим більше видобув, тим більше отримав», а відповідальність за якість кінцевої продукції зведено до нуля.
Є шахта, вона не працює, але щойно прийшов приватник – вона запрацювала. І їй уже не треба дотацій, у неї збільшилися обсяги, навіть не за рахунок інвестицій, а просто через оптимізацію. Приватник прийшов заробити: є програма – стабілізувати видобуток, збільшити обсяги, а потім іде прибуток
Віталій Кропачов, екс-керівник ДП «Торезантрацит»
Все видобуте вугілля, перш ніж надійти на ТЕС, має пройти обробку на збагачувальних фабриках. В Україні 95% збагачувальних фабрик приватизовані, і до останнього часу їх контролювали дві компанії: ДРФЦ і ТОВ «Енергобудпроммаш». Зі збагачувальних фабрик вугілля виходило уже з іншою вартістю, до того ж, можна було маніпулювати вихідними даними щодо вмісту сірки й золи, вхідних і вихідних обсягів.
Сьогодні такої монополії вже немає, але сама схема нікуди не поділася. Якщо ситуацію не змінити, потенційних інвесторів насамперед приваблять шахти, де є свої збагачувальні фабрики, каже Віталій Кропачов, колишній керівник ДП «Торезантрацит». У цьому плані найбільш привабливими він називає шахти ДП «Селидоввугілля»: «Новогродівська-13», «Росія», «Україна» та «Кураховська». Там є свій закінчений цикл видобутку та обробки вугілля, включно зі збагачувальними фабриками. На цей актив можуть претендувати люди, наближені до «сім’ї».
Також, на його думку, варто придивитися до шахти «Південнодонбаська-3» і деяких шахт ДП «Красноармійськвугілля»: вони стоять на великих пластах, і є можливість розвитку видобутку коксового групи вугілля – а це вже зовсім інші гроші.
Волинський і Львівський басейни дуже проблематичні – там усього кілька шахт, які можуть гідно конкурувати на ринку, серед них – «Нововолинська», «Межиріченська», «Червоноградська», «Степова», «Лісова». «Але, з іншого боку, треба уважно дивитися. Як показує моя практика: є шахта, вона не працює, але щойно прийшов приватник – вона запрацювала. І їй уже не треба дотацій, у неї збільшилися обсяги, навіть не за рахунок інвестицій, а просто через оптимізацію. Приватник прийшов заробити: є програма – стабілізувати видобуток, збільшити обсяги, а потім іде прибуток», – пояснює Віталій Кропачов.
Наш співрозмовник додає, що в Міненерговугілля є детальні аналітичні документи щодо кожної шахти, де розписано і геологічні особливості залягання й видобутку, і ступінь зношення обладнання, і рівень інвестицій. Інвестор отримає максимальну інформацію і зможе сам оцінювати свої можливості й висувати умови, за яких він готовий працювати.
Великі плани
Однак схоже, навіть самі шахтарі не знали, що умови приватизації їхніх шахт будуть виписувати зарубіжні експерти. Принаймні, 19 червня на зустрічі з лідерами шахтарських профспілок профільний заступник міністра Ігор Мартиненков обговорював ситуацію з виплатами зарплат і відповідальністю генерації, і в процесі запропонував залучити «відомих і шанованих в Україні заслужених працівників вугільної галузі, колишніх міністрів до процесу реформування галузі».
Ми підготували так звані «довгі списки» потенційних інвесторів і маємо намір почати маркетинг серед них найближчим часом
Богдан Ярмоленко, партнер компанії Ernst and Young
До речі, у черговій «Програмі з реформування вугільної галузі», датованій лютим 2015-го, але так досі й не затвердженій Кабміном, є дуже тверезі ідеї щодо скорочення всіх витрат шляхом оптимізації управління. Насамперед пропонується на базі всіх держшахт, що залишилися, зробити державну вугільну компанію (ДВК) у складі трьох виробничих дирекцій – Донецької, Луганської та Західноукраїнської. Водночас буде скорочено понад 700 осіб керівного персоналу.
Також пропонується ввести комплекс заходів, спрямованих на поліпшення якості продукції, які включають не тільки модернізацію обладнання та контроль на збагачувальних фабриках, але і скасування держстандартів, розроблених до 1992 року, і узгодження їх зі стандартами СОТ. Заплановано встановити контроль продукції на кожному підприємстві. Щоправда, як зауважив Віталій Кропачов, для цього доведеться насамперед все управління контролю якості на кожній шахті вивести з-під юрисдикції директорів шахт і підпорядкувати їх профільному департаменту міністерства, або самому заступнику міністра.
«Все це вже було, стара радянська система це все розробила, але ніколи в житті Україна за цими правилами не працювала. Всі намагалися заробити на збагаченні, і мільярди заробили», – констатує наш експерт. Ці кроки можна починати вже зараз, не чекаючи жодної приватизації. Але чомусь влада не поспішає цього робити.
Оскільки жодних офіційних документів про початок приватизації вугільних підприємств України ні Кабмін, ні Фонд держмайна не ухвалювали, у компаній Ernst and Young і Deloitte є достатньо часу, щоб провести переговори з усіма зацікавленими інвесторами, вивчити технічні документи й виставити Україні свої умови приватизації. Ніхто з опитаних Forbes експертів не ризикнув дати навіть прогноз, коли зможе початися ця приватизація і які суми зможе від неї отримати держбюджет.
