ІНФОРМАЦІЙНИЙ САЙТ ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ!
Пятниця, 20 жовтня 2017, 08:07

“Ніхто не каже ветеранам АТО, як бути ветераном”. Адаптація бійців очима військових психологів

0


Воєнні дії на сході України тривають, здійснюється ротація бійців, а отже паралельно відбувається повернення ветеранів війни до мирного життя.

Військові психологи Андрій Козинчук та Артем Денисов, називають цей процес “абілітацією”, – пише Українська правда.

Випускники єдиного вишу в Україні, який готує таких спеціалістів, – військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка, переконані, що розібратись у цьому критично необхідно усім: і самим екс-бійцям АТО, і їх оточенню.

“Українська правда. Життя”, за допомогою Андрія та Артема, розтлумачує, як максимально знешкодити “ехо війни” в тилу.

ЧОЛОВІК МИРНОЇ ЗЕМЛІ

– Ветеран – це соціальний статус, а не військовий, – пояснює 29-річний голова Всеукраїнської спілки учасників бойових дій ГО “Побратими” Артем Денисов.

Мало хто з українських воїнів йде зі служби у Збройних силах України чи Нацгвардії тоді, коли його там все влаштовує.

Маючи причину не продовжувати контракт, уявний боєць Олександр повертається додому і йде вирішувати проблеми у військкомат.

– Там він помічає, наскільки у військкоматі все добре і вихолено, – розповідає Андрій Козинчук, 32-річний військовий психолог з Києва. – Офіцери спокійні, немає “кіпішу” і “двірняку”, і він усвідомлює, що потрапив зовсім не в те середовище.

Ветеран, для умовного Олександра, – “роль” нова, слів з цієї пісні він не знає. І як ним бути, соціум (його безпосереднє оточення) не розповідає.

– У війську він був, приміром, молодшим сержантом. Це була його роль, яка пов’язана з правами і обов’язками.

В родині він був батьком і чоловіком, але під час несення військової служби та перебування в зоні бойових дій він виконував дуже-дуже маленький відсоток цієї роботи, – уточнює Денисов.

Суспільство, яке забирає в Олександра зрозумілу йому роль воїна та присвоює ветеранський статус, проявляє до нього напрочуд високі очікування.

– Щось на зразок, “ветерани прийдуть – порядок наведуть”, – каже психолог. – А вони прийдуть і не наведуть. Бо хто сказав, що в них мають бути такі функції?

ШЛЯХ ДОДОМУ

Непідготовлена до повернення екс-бійця родина може підливатиме масло у вогонь.

Андрій Козинчук передає слова уявної дружини, яка не розуміє потреб вже колишнього військовослужбовця: “Як добре, що ти повернувся! От 2-3 дні полежиш вдома, а потім підеш влаштовуватись на роботу“.

Або: “Я говорила з директором з твого місця роботи, де ти працював, і вони тебе чекають“.

Або навпаки: “Ти звільнений, і в тебе є можливість знайти нову роботу“.

Подібне повернення у соціум характеризується відсутністю діалогу від А до Я.

Козинчук змальовує ситуацію, коли дружина пере речі чоловіка-військового і сама купує йому одяг, “бо вона ж знає, що треба носити, а що ні“. Результат очевидний – образа Олександра на свою жінку.

– Бо до того все, що він вдягав, не було його самоідентифікацією, – коментує Козинчук. – А форма являється самоідентифікацією: “Я – військовий”.

Військова служба чи війна може бути для чоловіка найяскравішим етапом у його житті. Не найкращим, не найгіршим, а саме найяскравішим.На цьому конфлікт з “мирним містом” лише починається. Повернувшись до сім’ї, близьких та родичів, боєць Олександр може помітити, що до нього проявляють обережність чи навпаки “сюсюкаються”.

Війна може бути найгіршим епізодом життя, пов’язаним з втратою близьких людей, частини тіла чи отриманням поранення, але точно не сірим і буденним.

А для всіх інших людей – все навпаки: це період, коли його не було.

І родина вимушена звикати до цього status quo. Коли на війну йде хтось із членів сім’ї, його “половинка” частково або повністю бере на себе додаткові функції. Після повернення боєць виявляє, що місце наче зайнято, а його партнер часом ефективніше виконує його роль.

– Починаються конфлікти, і немає розуміння, на якому підґрунті вони виникають, – підсумовує Денисов. — Почасти “половинка” надто швидко віддає ці функції. Тобто, “ти ж вже повернувся, ти ж вже тут, йди давай там в ЖЕК, “розрулюй” питання”.

А людина ще емоційно й психологічно не повернулася. Вона тілесно є тут, але досі…

Цьому є конкретне біологічне підтвердження. Один з найважливіших гормонів для виживання, кортизол, необхідний для виживання, але спричиняє агресію в мирному житті. Повертаючись, вони досі знаходяться в біохімії війни.

ЧИ ЛІКУЄ ЧАС

Все, що описане вище, характерно для найгострішої фази адаптації військового до звичайного способу життя.

Козинчук переконує, що це триватиме близько 3 місяців. Його колега Артем Денисов з цифрою незгодний і взагалі ставить період адаптації в залежність від обставин, які боєць пережив на службі.

– Треба розрізняти обставини, що здаються саме нам страшними, і обставини, що були неприйнятні для бійця, – каже він. – Наприклад, емоційне насильство в підрозділі може бути для воїна набагато більшою травмою, ніж вхід з якогось котла.

А ми дивимось і думаємо: “Блін, та шо ти переживаєш! От, дивись, яка “дупа” була”. А він цю “дупу” пережив нормально. А от справитися з наслідками травм у підрозділі солдатові було дуже складно.

Їх може дратувати те, до чого “звичайні люди” давно звикли: звернення до лікарів, стояння в чергах, постановка на облік, проходження соціальних служб та відвідання центрів зайнятості.Тому період часу, необхідний для адаптації військового, не знає ніхто.

Крім того, держслужбовці, які контактують з військовими, можуть його побоюватись і при цьому спілкуватись по-хамськи. І ветеран “зчитує” це відношення без зволікань.

– Зараз не кажуть: “Ми вас туди не посилали”, але можуть вигукнути, мовляв, ти хворий, контужений, в тебе афганський синдром якийсь, – пояснює Козинчук.

Тобто ліпити якісь всякі наліпки, яких взагалі не має бути. А вони є не зовсім добрими штуками, бо насправді це страх тієї людини, яка говорить.

ПРИЙНЯТИ СЕБЕ, ДОЛУЧИТИСЬ ДО “СВОЇХ”

Психолог Денисов каже, що військовий досвід лишиться з екс-бійцем і на “цивілці”.

– Питання в тому, чи ми переможемо, зможемо прийняти, інтегрувати його і сказати собі: “Окей, в мене це я. Що я з тим буду робити?”, – запитує він.

Головне в цій ситуації – знати власні “тригери”, які ведуть до зливи негативних спогадів. Це може бути специфічний запах, звук та інше.

Низка інших тригерів може зробити з колишнього АТОвця героя: приміром, після раптової ДТП боєць повертається у “військовий” режим, відкриває свій наплічник, де в нього повна викладка аптечки, і прямо на перехресті мирного міста рятує людину, використовуючи ті навички, які він здобув на війні.

– Але той самий чувак проходить ввечері повз ресторан, де “бахають” салюти, і стрибає в кущі. Для соціуму він смішний. “Ну типу та, блін, ці контужені ветерани”.

Поведінка ветерана нормальна, бо це адекватна реакція нормальної людини на ті обставини, які були в її “військовому” житті, – каже він. – Це дозволило йому вижити. Це те, що рятує життя.

Психолог радить військовим не намагатись змінити цей досвід, а просто прийняти його.

І не тільки це. Після завершення служби українським бійцям критично необхідно не обривати зв’язок з побратимами. Принцип “рівний-рівному” (ветеран-ветерану) грає для військових геть не останню роль.

– Коли пройде місяць і стрілець Микола так само сидітиме на дупі біля телевізора і дружина прийде і буде розповідати йому, що робити, скоріш за все, настане конфлікт і агресія, – каже психолог. – Але якщо Миколу відвідає такий самий стрілець Антон і скаже: “Коля, шо ти сидиш біля телевізора? В тебе купа справ!”. Ця розмова – на рівних, вона буде ефективною.

Найкраще абілітації ветерана сприятимуть ті, хто вже пройшли це етап. Це люди, які впевнено скажуть: “Можеш на мене розраховувати“.

Олексій Гордєєв, Оксана Пашкевич, Центр стратегічних комунікацій StratComUA

Додати коментар


*

© 2017 Інтернет-видання "БУГ"