<
Володимир Демчук

Зупинись. Згадай. Вшануй

11:17 | 6.10.2025 / Погляд / / Коментарі відсутні

Інформаційний простір негодує – щоденну хвилину мовчання називають обов’язковою, примусовою, пафосною і показушною. Про це було гнівне висловлювання столичного блогера Артура Пономарьова, російськомовного українця.

Перш за все, саме по собі поняття російськомовний українець – це як католик московського патріархату, ще той оксюморон. Швидше за все, цей киянин ментально ніколи не відчував приналежності до нашої національності.

Мережа повниться закликами – терміново мобілізувати! Та я все ж нагадаю, що захист рідної землі – це висока честь, а не кара, це про гідність і відвагу, про самопожертву і все найкраще, що є в людині. І я знайду аргументи у розмові, якщо хтось називатиме тих, хто працює в ТЦК та СП, що є структирним підрозділом ЗСУ, людоловами, і ця розмова не буде з приємних!

Так, після того відео до нього телефонували військові, спілкувались і представники СБУ, опісля було каяття – але чи було воно щирим?..

Є і симпатики, які теж не розуміють, для чого о 9.00 щоденно зупинятись, відриватись від своїх справ, вшановувати тих, хто віддав себе за нас із вами. Як і не розуміють, чому центральні вулиці міст перетворено на місця споминів. Дослівно вислів Пономарьова: “Мало того, що Хрещатик перетворили в такий меморіальний комплекс, більше схожий на кладовище, так і ще й хочуть, щоб люди щодня о 9 ранку зупинялися, займалися цією показухою, як це заведено на заході України. Ну, тепер і в Києві хочуть зробити те саме”.

Чи не забув цей молодик той факт, на що саме перетворює росія нашу країну, множить руїни і горе, знищує будівлі і людські життя?! Вочевидь, його це не так бентежить …

Вкотре звертаюсь до вас, земляки, нововолинці, волиняни! Невже дійсно віддати хвилину з дорогоцінного часу щоденно о 9.00 так важко? Невже то стосується лише тих, кого торкнулась біда?
Хвилина мовчання – в жодному разі не формальність, і вона не повинна сприйматись як обов’язок, як щось важливе лише для тих, кого війна торкнулася безпосередньо. Це – наш спільний, щоденний обряд. Це – наш колективний борг пам’яті перед усіма, чиї життя забрала російська агресія.

Кожен із нас, незалежно від віку, освіти, статусу, професії чи місця проживання, зупиняється, щоб висловити глибоку вдячність і шану.

Ми мовчимо не лише за військовими, які захищали нашу землю, а й за кожного полеглого! За невинних дітей, чиї життя обірвалися під обстрілами, за дорослих цивільних, убитих у власних домівках, за лікарів, які рятували пацієнтів, за пожежних і комунальників, водіїв і педагогів, двірників і власників бізнесу, спортсменів і пенсіонерів – за всіх, хто мав жити, але став жертвою терору.

Ця хвилина – це нагадування: ми єдині у своїй скорботі та рішучості. Наша мовчанка – це найгучніший голос, що підтверджує: ми пам’ятаємо ціну свободи і ніхто не буде забутий. Нехай цей щоденний ритуал стане непорушним виявом нашої національної честі та єдності.
Зупинись. Згадай. Вшануй.

Ця війна забрала у мене сина, якому би виповнилось 50, якби не вічні 39. Допоки живу, я буду пам’ятати… Допоки живу, о 9.00 – хвилина мовчання.

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Андрій Бокоч
15.06.2026
Ніч із 14 на 15 червня була тривожною і бентежною. Ворог знову вдарив по Україні, по столиці. Ворог вдарив по Києво-Печерській лаврі. Один "шахед" влучив у Стефанівський приділ - вівтарну частину Успенського собору, а ще ...
Єгор Кравець
13.06.2026
Я особисто дуже вдячний тим полякам, які у 2022 році прихистили українців від війни. Це безцінний вчинок, який неможливо забути. Але польській державі я не бачу резону дякувати. Бо Україна – це порятунок Польщі. І коли ...
Анатолій Анатоліч
12.06.2026
Далі суто моя думка. Я вам її не нав'язую. Я не є експертом в питання життя Булгакова. Орієнтуюсь виключно на доступну інфу і на свої думки. Тож... Не розумію страждань стосовно Бvлгакова. Хочете читати- читайте. Хочете ...
Поль Мішель Манандіз
5.06.2026
А якщо він досі там — значить, хтось і далі залишає ці двері прочиненими, замість того щоб остаточно їх зачинити. Ворог проник не лише до нас. Він проник усюди, використовуючи людські слабкості, марнославство, довіру й ...
Ірина Іванців-Гріга
4.06.2026
Крик душі лікарки у кінці навчального року, яка втомилася лікувати здорові дитячі животи перед контрольними чи після заліків, або роздуми відмінниці-перфекціоністки. ...сьогодні багато говорять про якість освіти, рейтинги ...