Не забувайте про ціну нашого спільного українського майбутнього: про що мовчить і про що кричить Алея Героїв

Світлої суботи на тижні після Великодня на міській Алеї Героїв відбулася панахида. Завдяки злагодженій організації міської влади скорботний захід пройшов із тією гідністю, на яку заслуговують наші захисники. У тиші, молитві та глибокій повазі ми єдналися в молитві за їхній вічний спокій, за мирне небо, за Україну, згадували про Світле Воскресіння Христове.

Від щирого серця від імені всіх родин полеглих Героїв висловлюю вдячність кожному мешканцю та гостю Нововолинської громади, кожному громадянину, хто знайшов час прийти на панахиду та вшанувати пам’ять. Ваша присутність — це не просто ввічливість чи вираз патріотизму, це свідома громадянська позиція, солідарність із батьками, дружинами, дітьми військових, що віддали життя за волю, незалежність і територіальну цілісність України. Не тільки! Це ще й свідчення того, що серце нашої громади, нашого краю б’ється в унісон із нашими серцями — серцями тих, хто втратив найдорожче.

Особлива подяка священникам Православної Церкви України, адже ваші проповіді й молитви звучать рідною мовою, відтак вони зрозумілі кожному, а ще — лікують і водночас гартують наш дух.

Проте не можна мовчати про те, що викликало гіркий подив. На жаль, як і минулого року… Поки вся громада духовно єдналася, молячись за спокій душ полеглих воїнів, представники релігійної громади, що заперечують свою приналежність до москви, обрали іншу позицію. Гірко було знову переконатися в тому, що батюшки з патріархату, який і відхрещується від москви та кіріла, і водночас згадує його на богослужіннях як «господіна», не вважають за потрібне долучитися до панахиди, а натомість зі своїми парафіянами займалися приватним освяченням могил.

Дивлячись на це, мимоволі замислюєшся: невже ці хлопці на портретах не їхні герої? Невже ця війна, яка прийшла в кожну хату, для них чужа? Невже кілька сотень гривень за ритуал над горбком землі важать більше, ніж солідарність із народом, який стікає кров’ю?

А ще не можу вкотре не згадати про те, як же це болісно, прикро і страшно, коли воїна, чиє життя обірвав російський снаряд, відспівує чи поминає людина, яка канонічно тримається за москву. Це питання цінностей, і сьогодні воно стоїть як ніколи гостро! Кожен із нас має нарешті зробити правильний висновок.

Ми маємо пам’ятати, що Алея Героїв — це не просто локація для відвідування у поминальні дні. Для нас, для батьків і матерів, дружин та дітей полеглих, а також усіх, кому втрата болить і не перестане боліти, це місце, де зупинився наш світ. Наше життя перетворене на нескінченну пам’ять. І ця пам’ять має стати нашим спільним щитом.

Шановні краяни! Ми не маємо права забути, хто агресор, хто руйнує наші міста і хто винен у кожній смерті!

Настав час остаточного єднання навколо істинно українського. Варто усвідомити, що перемога не приходить лише на полі бою. Вона має бути в головах і душах, у почуттях і думках, у діях і молитвах. Зрозумійте, що неможливо здолати ворога, якщо частина суспільства досі тримається за його мову, його культуру та його церкву. Це ілюзія безпеки, яка насправді є пасткою.

Наші воїни взяли до рук зброю заради України. Тож будьмо гідними їхньої жертви як у своїх думках та справах, так і у своїй вірі.

голова ГО «Незламні нововолинці» Володимир Демчук