Повернутися з фронту і не потонути в чарці: чесна розмова про алкоголь
Будемо відвертими самі з собою: коли говориться про військових, чи діючих чи демобілізованих, наш соціум часто схильний до впадання в крайнощі. Ми або романтизуємо їх, створюючи образ бездоганних титанів без страху й докору – або лякаємося, коли реальність не збігається з картинкою у нашій свідомості.
Поклавши руку на серце, визнаймо, що армія це в першу чергу люди, такі ж, як ми, це частина нас, і це зріз суспільства. Сили оборони не були, не є і не будуть не ювелірною майстернею, де кожен алмаз шліфується до ідеального діаманта, і точно не інститут шляхетних дівчат. Туди йдуть різні люди, з різним бекграундом, характерами та життєвим досвідом. Війна не стирає минулих звичок людини автоматично, натомість вона накладає колосальний, часто травматичний досвід. І коли ветеран повертається додому, старі чи нові проблеми можуть проявитися. В тому числі і через алкоголь.
Всі ми знаємо, як часто чарка стає найдоступнішим «ліком» від усіх душевних недуг. І від ПТСР (посттравматичного стресового розладу) теж. Так, алкоголь на перших порах добряче пригнічує нервову систему: допомагає заснути без жахливих сновидінь, глушить нав’язливі спогади та притуплює почуття провини вцілілого. Або ж навпаки – може виступити каталізатором, від чого не застрахований ніхто… Пастка, яка зачиняється напрочуд швидко, тим більше , що спиртне лише посилює депресію, знищує залишки самоконтролю, а в підсумку – заганяє травму ще глибше.
Ведмежа послуга – коли починається ідеалізація ветеранів. Цим грішимо всі. Поблажки, намагання заплющити очі, ілюзорні індульгенції і пошуки виправдань – всі ці хиби лише підсилюють проблему. Людина, яка відчуває, що не відповідає статусу «ідеального героя», якого від неї чекають, закривається і починає пити ще більше від сорому та самотності.
Так що ж робити родині та близьким? Перш за все, потрібно зрозуміти і визнати: робота з алкозалежним ветераном, який має ПТСР, вимагає колосального терпіння. Тут не працюють стандартні методи по типу «ну ти ж мужик!», « де твоя сила волі, то ж взагалі неважко, просто візьми себе в руки». Обов’язково розділяйте людину, її хворобу і її бойовий досвід. Військовий п’є не тому, що він якийсь не такий, що він «поганий», «невдячний». Він п’є, тому що йому невимовно болить всередині, а алкоголь — це єдиний відомий йому спосіб анестезії. Не знецінюйте його заслуги через залежність.
Уникайте мови ультиматумів, криків та сорому.Фрази «як тобі не соромно, ти ж захисник!» або «ти ганьбиш ( себе, нас, пам’ять про побратимів, військову честь та інше)!» викликають лише негативні і точно небажані реакції – агресію або глухий захист. Психологи радять замість звинувачень взаємодіяти через «Я-повідомлення»: «Я дуже люблю тебе і боюсь за твоє життя, коли бачу тебе в такому стані», «Мені важко і страшно, давай знайдемо вихід разом».
У жодному разі не будьте «рятівником-співзалежним»! Не ховайте пляшки, не вирішуйте за нього проблеми, які він створив під дією алкоголю (не віддавайте борги, не вигадуйте виправдань для його роботодавця чи друзів). Зрозумійте, що людина має відчути наслідки своїх дій, інакше мотиву кинути не з’явиться.
Спробуйте знайти для нього «своїх» , адже у даному випадку доволі ефективним та дієвим є принцип «рівний рівному». Трапляється, що ветерани майже не довіряють цивільним, але готові дослухатись до тих, хто пройшов через те саме. На допомогу вам будуть ветеранські спільноти, групи підтримки для військових, які подолали залежність. Слово побратима, який скаже: «Брате, я теж бухав, щоб забути той вихід, але це шлях в нікуди. Мені допомогло ось це» — важить значно більше, ніж сотні лекцій від цивільних.
Прибирайте першопричину – ПТСР, а не лише симптом. У випадку з військовими просте кодування чи детокс організму не спрацюють, якщо в голові ветерана продовжуються бойові дії. Потрібна комплексна робота: нарколог (для зняття фізичної залежності) + психіатр/психотерапевт (спеціаліст із військової травми, який підбере медикаменти для сну чи зниження тривожності).
Суспільство має навчитись приймати реальність, в якій ветерани такі ж живі люди і вони точно не ідеальні. Настільки неідеальні, що мають право на слабкості, помилки та хвороби. Наш обов’язок – поважати їхній подвиг, цінувати жертовність, віддавати шану їх патріотизму, мужності та відвазі, виявлених під час захисту України. Але ми не повинні чекати від них святості.
У багатьох випадках, алкоголь це свого роду крик про допомогу: якщо демобілізований військовий починає системно пити, це не примха, але симптом того, що його психіка не справляється з перевантаженням. І тут допомогти може, як вже згадувалось вище тільки комплекс заходів, адже саме ліікування алкоголізму у ветеранів без паралельної терапії ПТСР — це марна трата часу, бо допоки не зменшиться душевний біль, тяга до «анестезії» не зникне.
І ще. Важливо. Дуже важливо для рідних і для коханих. Обов’язково турбуйтесь про себе. Вам і самим було би вельми доцільно, а навіть важливо відвідувати психолога чи долучитись групи підтримки для сімей військових, бо значиму для вас людину до тверезого життя зможете лише тоді, коли у вас самих є на це внутрішній ресурс.
Матеріалом для публікації став пост Олесі Козачук у фейсбуці.
