Підсумки «Собору УПЦ» можна коротко оцінити: «з великої хмари – малий дощ»
Підсумки «Собору УПЦ» можна коротко оцінити словами Митрополита Епіфанія у Доповіді на Архієрейському Соборі ПЦУ: «з великої хмари – малий дощ».
Детально – в наступних дописах. Тут дам узагальнену коротку характеристику.
- Вирази щодо російської агресії МАКСИМАЛЬНО м‘які та округлі. Це після 3-х місяців страждань, які головним чином торкнулися областей, де багато симпатиків МП. На все, що вважали за потрібне сказати про війну, знайдено СОРОК СЛІВ! І жодного з них – про оцінку ідеології «русского міра», як основи агресії, та про свою роль в поширенні цієї ідеології.
- «Виражаємо незгоду» з позицією Кирила – тобто не ЗАСУДЖУЄМО, не розриваємо зв’язок, а просто «виражаємо незгоду». Тут явно видно формулювання митрополита Онуфрія – українською незгоду висловлюють, а не виражають.
- «Зачистка Статуту» – це те саме, що відсутність слів «Московський Патріархат» в офіційній назві: спроба приховати те, що «УПЦ» – ЗАЛИШАЄТЬСЯ в юрисдикції Московського Патріархату.
Слова про «незалежність і самостійність» – винахід ще 1990 (!) року для прикриття залежності та несамостійності. Є автокефалія, і автономія. Собор НІ СЛОВА не сказав про автокефалію – навіть про теоретичне бажання її досягнення.
Що означає «незалежність і самостійність 2.0»? Новий інтерфейс старої програми? Якщо ця «незалежність і самостійність» більш незалежна і самостійна, ніж була – то чи не є це одне визнанням правоти тверджень УАПЦ/ УПЦ КП/ПЦУ, що «самостійність і незалежність» насправді не була ні тим, ні іншим?
Чи поминатимуть надалі ім‘я Московського патріарха? – можливо буде видно зі змін у Статуті. Але судячи з формулювань Постанов – митрополит Онуфрій буде поминати, а це означає – подальшу залежність від Кирила ВСІЄЇ Митрополії (див. пункт вище).
- Мироваріння та діаспора – суто «тролінг ПЦУ». Ані одне, ані інше ніяк не визначає статусу незалежності. У Лаврі варили миро в часи Київської Митрополії до 1686 р. і навіть в синодальну епоху РПЦ – але ні тоді, ні тоді це не було ознакою незалежності. Утримувати українську діаспору в орбіті МП – давня мрія, «патріарші парафії» РПЦ в США та Канаді в радянський час – переважно були українськими за етнічним складом.
- Затвердження ВСІХ рішень за період від 2011 року означає і затвердження того рішення УПЦ МП (за лекалом з Москви), де сказано про розрив зі Вселенським Патріархатом. Замість того, щоби відкрити дорогу до діалогу з ним – закриті двері тепер ще й соборно заколотили дошками.
- Щодо діалогу. «Щоби діалог відбувся» ставляться три передумови: погодитися, що громади НЕ БУДУТЬ переходити з МП в ПЦУ; погодитися з тезами пропаганди МП проти ПЦУ; погодитися з тим, що ієрархія ПЦУ – «неканонічна».
Тобто Собор ВІДКИДАЄ пропозицію Архієрейського Собору ПЦУ про діалог БЕЗ ПОПЕРЕДНІХ УМОВ? Чекаємо роз‘яснення від іншої сторони, але покищо це виглядає так: виконання 3-х передумов має ЛИШЕ відкрити діалог БЕЗ ЯСНО ОЗНАЧЕНОЇ МЕТИ.
Такої відповіді очікували і такою є відповідальна щодо нинішнього стану українського православ’я позиція?
- Швидкісне проведення за день зібрання, Синоду, Собору єпископів та Собору УПЦ мало на меті МАКСИМАЛЬНО ЗГОРНУТИ дискусію. Як під час заходів, так і загалом. Тепер на всі питання в середині МПвУ буде відповідь: читайте рішення Собору, там все сказано.
«Гора родила мышь».
