Чому я б не радив їхати з міста в село на цю зиму

Зараз серпень, і знову постає нагальне питання: куди релокуватись, якщо взимку прильоти по тепломережах зроблять життя у великих містах дуже екстремальним.

І знову зʼявляється ця ідея: треба їхати «на землю». У село. Там дешевше, можна топити дровами і якось перебитися на мінімалках.

Я вас прошу як людина, яка останні вісім років координує і популяризує мережу екопоселень у сільській місцевості: не ведіться на ці гасла.

Особливо якщо ви людина з міста. А тим більше жінка з дітьми, тваринами чи старими батьками. Яка хоче оберегти свій маленький світ від загрози зовнішніх впливів. Хутір — це не ваш варіант, повірте мені. Уже не в цьому сезоні.

Так, мабуть, дивно чути це саме від мене — людини, яка мала б малювати позитивні утопії альтернативного життя в гармонії з природою.

Але в серпні вже надто пізно починати радикальний переїзд у приватний сектор.

Хатка на горбочку чи дачка в садовому кооперативі, яка має такий чарівний вигляд улітку, з першими осінніми туманами перетворюється на десятки щоденних питань.

Де взяти дрова? Чим їх порізати? Чому димить піч? Чому не працює насос? Що замерзло в трубі? Що з проводкою? Звідки пліснява на стіні? Як доїхати з дитиною до лікаря?

І раптом ви одночасно кочегар, сантехнік, електрик і завгосп. І те, що спочатку здається вам новою цікавою грою у виклики, дуже швидко може поставити вас на межу розпачу й колапсу.

Ми зараз безпосередньо займаємося підготовкою наших сільських просторів до зими. Навіть для людей із досвідом це серйозна робота й серйозні бюджети. І навіть досвідчені люди часто помилково відкладають ці питання на осінь.

Якщо вже їхати в село — то тільки в повністю готове до зими житло.

Причому цю готовність ви насправді зможете оцінити лише тоді, коли маєте досвід зимівлі саме в такому будинку. Не «дуже схоже було в моєї бабки в селі». Не «дрова якось знайдемо». Не «сусіди допоможуть». Бо добрі сусіди дуже швидко закінчаться, якщо поступово перетворювати їх на ваших безкоштовних майстрів і опікунів. У нас уже є достатньо статистики, щоб про це говорити.

За час повномасштабної війни через наші сільські локації пройшло близько 3500 ВПО. І сьогодні в понад 60 поселеннях нашої мережі залишилося, за нашими оцінками, не більш як десяток таких сімей, які приїхали з міст.

Причини дуже приземлені: безгрошівʼя і важкий побут. Причому значна частина цього побуту зрештою лягає на жіночі плечі.

Тому моя порада на цю зиму звучить зовсім не по-екопоселенськи: шукайте не село, шукайте хороше невелике містечко.

Я б дивився на недооцінені райцентри типу Городенки, Косова, Чорткова, Долини, Кременця, Самбора, Бережан. Або цілком центральні містечка типу Богуслава чи Хмільника. І дивився б не лише на безпеку, клімат і географію, а передусім на те, як це містечко функціонує.

Нормальний комунгосп. Лікарня. Школи. Супермаркети. Заправки. Пошта. Стабільна логістика. Інтернет. Кавʼярні. Гуртки для дітей.

Я б шукав звичайну квартиру в будинку з нормальним ОСББ і питав: що тут відбувалося під час попередніх блекаутів? Чи працювала вода? Опалення? Насоси? Інтернет? Чи є резервне живлення?

Тобто проводив би маленький аудит не квартири, а майбутнього життя.

Але найважливіший критерій для мене взагалі інший: хто там уже живе.

Зараз в Ізках, здається, відбувається зʼїзд «Вільна освіта». Я б уважно дивився, куди вже релокувалися ці батьківські спільноти. Де є вальдорфські школи, альтернативна освіта, ремісниче середовище, культурне життя.

Бо взимку вам потрібні не тільки кіловати. І не тільки місце для власного маленького світу зі своїми правилами й настроями.

Вам потрібні люди.

Поки ви зовсім не поїхали кукухою в пошуках землі без людей і однодумців. Зважуйте. І їдьте в люди.

Якщо в одному містечку прекрасна автономна котельня, але ви там нікого не знаєте, а в іншому вже живуть десять сімей із вашого середовища, нехай ще поки вам не знайомих, працює школа, хтось відкрив майстерню, хтось кавʼярню, хтось організовує дитячі заняття — я б дивився на друге.

І замість того щоб серпень, вересень і жовтень ремонтувати піч та шукати машину дров, краще витратити ці місяці на інтеграцію у вже готовий соціум. Знайомитися. Знайти дітям школу й гуртки. Зрозуміти, хто чим займається. Знайти свою роль у новому середовищі.

Віддалитися ви завжди встигнете.

Для цього не потрібен хутір у хащах за 100 кілометрів від міста. Іноді достатньо просто свого кутка в кімнаті, щоб побути наодинці.

Емпатичні кола…

Бо практика показує, що частина міських сімей, які романтично переїжджають «на землю» наприкінці літа, уже до листопада починають шукати квартиру. Тільки роблять це вже виснаженими. Психоемоційно. Тому я б шукав цю квартиру зараз.

Щоб у депресивному листопаді у вас була не схованка, де можна якось пережити зиму, а нормальна соціальна база для життя.

Бо стійкість — це не стільки генератор, піч і запас дров для виживальника. Для справжньої стійкості на землі потрібні роки досвіду саме на своїй ділянці. Коли все вже налаштовано, перевірено кількома зимами і є зрозуміла фінансова база.

І якась добра бабка в кінці вулиці.

Зараз ваша база: квартира + інфраструктура + логістика + соціум.

І я б зараз шукав не землю з хаткою, де можна прожити без зайвих шумів. Сезон автентичних мазанок завершився. Приходьте в травні.

Я б шукав місце, де можна продовжувати повноцінно жити, коли навколо насувається конкретний колапс.

Матеріалом для публікації стала стаття Максима Залевського у виданні “Громадське”.