Отримала цінний мотиваційний урок від хлопця, що на інвалідному візку стрибає по сходах

Зустріч, яка й досі тримає мене під враженнями і легким шоком та змушує дещо по-іншому глянути на життя і своє “можу”.

Це Саша Ващук – приємний, веселий хлопець. Так, він пересувається в візку, а ще він у ньому вистрибує на бордюри і їздить по сходах, а ще він кандидат в паралімпійську збірну України.

У мене завжди були якісь сумні відчуття, коли оголошували про досягнення наших паралімпійців. Чомусь приходило в голову, що якби наша медична системи працювала краще, то їхньої інвалідності могло б і не бути. Цей хлопець сьогодні спростував це – ні, вони просто мають величезну силу духу, не жаліються і вчаться долати труднощі.

Я планувала залучити Сашу до роботи над доступністю міста, натомість отримала цінний мотиваційний урок.

Він жодного разу не поскаржився на мою пропозицію облаштувати відкидний пандус в під’їзді – запротестував, каже, що вже так звик і це в нього викликає навіть певний азарт, а з бар’єрами навколо вже навчився справлятися.

Коли розказала скільки в місті візочників, здивовано запитав: ” А де вони?”, – бо їх і насправді ніде не видно.

Він згоджується з тим, що місто має ставати доступнішим, бо більшості його навиків скоріш за все ніколи не навчитися.

Можна перечитати томи мотиваційної літератури і щодня переглядати “історія успіху”, а можна просто пів години поспілкуватися з такою людиною як Саша, і відчути що все можливо, – тільки бажання і праця над собою.

І до справ буденних. Віктор Фіщук, найбільше не люблю, коли обманюють. Цей двір ремонтували в 2018 році, я особисто вам дзвонила і просила забезпечити доступність, бо знала що тут проживає людина з інвалідністю. І ви це знали. Двійка.

Добре, що це Саша – він з легкістю і азартом долає бордюри, а якби людина, яка так не може?