Кожен, хто одягнув піксель, хто відклав убік усе-все-все й став у час біди та небезпеки на захист України — Герой
Усім привіт! Я — Олеся, і з початку весни працюю фахівчинею із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб у Любомльській територіальній громаді. Хочу розповісти про свою роботу.
Кожен, хто одягнув піксель, хто відклав убік усе-все-все й став у час біди та небезпеки на захист України — герой. А герой заслуговує на найвищу повагу та всебічну підтримку. Наш борг перед вами, воїни, — неоплатний. Ваша мужність, непохитність, жертовність вражає. Саме завдяки вам, наші захисники, тримається наша країна. Держава, суспільство та громади працюють над тим, щоб ваше повернення до цивільного життя було комфортним і гідним. Саме для цього створено інститут фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб.
Я і мої колеги з інших громад — ваші персональні помічники, навігатори та консультанти у цивільному світі, реалії якого так динамічно змінюються.
Насамперед хочу висловити щиру вдячність кожному з вас за те, що стали на захист України. Для мене ви — особливі, неймовірні, унікальні. Прошу — не соромтеся і не бійтеся звертатися по допомогу!
Чудово розумію, що наважитися і прийти до мене чи моїх колег — непросто. Але повірте: звернення до фахівця — це не про слабкість. Не думайте: «Інші якось не ходять, якось дають собі раду, якось та й живуть, а я що — слабак?» Відкрию вам секрет — дуже часто ті «інші» або бояться, або просто не знають, з чого почати. Або вже приходили, просто не розповідають (і таке буває).
Звернення до фахівця — це прояв мудрості, далекоглядності та турботи про себе і своїх близьких. Це як похід до стоматолога: спершу болить трохи й ледь-ледь заважає. І ніби розумієш, що треба діяти, але все ж відкладаєш. А потім — уже край.
Зустріч із фахівцем — це крок до налагодження життя після повернення додому.
Військових не залишили напризволяще — таке розганяють лише ворожі боти, які прагнуть «русского міра». Не слід думати, що про вас забули чи ви стали нікому не потрібні. Саме для вас створена потужна система підтримки, і фахівець із супроводу ветеранів надає всебічну допомогу.
Звертаюсь і до родин військових: не існує «дрібних» проблем, які можна відкласти на потім. Особливо це стосується психологічних аспектів. Часто військовий, повернувшись додому, зіштовхується з викликами, які здаються йому несерйозними. Але з часом ці «дрібниці» можуть перерости у серйозні труднощі. Тому не ігноруйте перші тривожні дзвіночки.
Мами, дружини, діти — ваша підтримка безцінна. Саме ви можете першими помітити зміни у поведінці, настрої, сні. Не чекайте, доки проблема загостриться. Не нехтуйте можливістю оздоровлення, санаторно-курортного лікування. Ваші близькі вже одного разу поставили спільне благо вище за особисте. Тепер час подбати про себе.
Не втікайте в алкоголь чи інші деструктивні звички. Не вірте «експертам», які кажуть, що ПТСР — вигадка. Згадайте «в’єтнамський синдром» чи афганський досвід. Це — реальність. І з нею можна, потрібно й життєво необхідно працювати.
Я та мої колеги можемо знайти фахівця, який допоможе впоратися з психологічними викликами, відновити душевну рівновагу, адаптуватися до нових умов життя, а за потреби — скерувати до вузькопрофільних спеціалістів.
Я постійно навчаюсь і вдосконалююсь, адже для мене важливо бути корисною, володіти ситуацією, адаптуватися до потреб людей, які звертаються. Не хочу бути просто гвинтиком системи — тому проходжу тренінги, онлайн-курси, стежу за всім, що відбувається в моїй сфері. Бо в цій роботі не буває стандартних ситуацій.
Щоб краще зрозуміти, як саме можу допомогти, поділюся кількома типовими історіями (усі імена змінено).
Звернувся старший сержант Микола, який демобілізувався за станом здоров’я. Не розумів, як оформити статус УБД, отримати земельну ділянку, скористатися пільгами на комунальні послуги. Староста порадив звернутися до мене. Ми зустрілися, спокійно пропрацювали всі алгоритми, я допомогла заповнити заяви, записала його на прийом до потрібних інстанцій. Історія завершилась успішно!
Ще одна історія — про Галину. Її чоловік Степан повернувся додому, бо йому виповнилося 60 років.
Ветеран дуже страждав від безсоння, став дратівливим, зривався на дітях і старенькому батькові. Біль у ногах і спині, проблеми з нирками — усе це погіршувало стан. Про психолога й чути не хотів: «Я ж не слабак». І в санаторій не збирався: «Хай їдуть містяни, я — господарством займатись маю». Було складно, але зрештою погодився поїхати. Після лікування покращився сон, фізіотерапія зняла болі, з’явився інтерес до простих речей. У санаторії відвідував церкву, де познайомився зі священником — учасником бойових дій. Саме він переконав спробувати онлайн-консультації з психологом. А потім ще й донька повідомила, що невдовзі він стане дідусем вдруге. Це дуже підтримало його.
Не залишайтеся сам на сам із труднощами. Не бійтеся просити про допомогу. Ми — поруч. Ми працюємо для вас, наші захисники!
