«Кобзарь» за всєлєнную: пригоди на OLX

Розкажу, бо це не дає жити. На день народження Кобзаря вирішив зробити собі подарунок — накупити різних «Кобзарів». Маю на увазі видання різних років. Вирішив витратити на це всю місячну пенсію. Ви, звісно, скажете, що я ще не доріс до пенсії. Однак факт — річ уперта: пенсія є. Хоч і мінімальна, але є.

Оскільки пенсія мінімальна, то, звісно, поліз не на серйозні аукціони, а на ОЛХ. І тут відкрив для себе невеличкий соціологічний зріз.

Усі оголошення умовно діляться на дві нерівні категорії.

Перша — люди, які продають книжки, бо мають на щось жити. Тут усе зрозуміло. Ціни адекватні, про яку б книжку не йшлося. І про «Кобзар» зокрема. Мова в оголошеннях теж адекватна. Нормальні люди.

А є друга категорія. Менша, але значно цікавіша.

Це люди, які випадково знайшли у «закромах родіни» старий «Кобзар» і вирішили, що тепер за нього можна купити всєлєнную. Або хоча б ПГТ на Рівненщині. Бажано ближче до бурштину.

Зазвичай це «високоінтелігентні» люди з характерною щелепою. Ще в описі вони якось змогли натягнути совість на сумління і написати українською. Щоб влупити «харошу ціну для патріотів». Але не більше.

Бо далі починається справжня магія. Вони принципово ставлять у слові «Кобзар» м’який знак: «Кобзарь». Могли б, звісно, і твердий, але бояться, що середньостатистичний користувач ОЛХ цього інтелектуального пориву не зрозуміє.

І потім ці люди щиро дивуються, чому в них нічого не виходить і «сдєлка нє срастаєтца».

Чесно кажучи, пояснювати їм щось у мене немає ні часу, ні натхнення.

Тому просто купив собі кілька «Кобзарів» десь до сорокових років минулого століття. Все, що старше, для моєї пенсії вже задорого.

Але досвід вийшов цікавий.

Скоро приїдуть — покажу. Погнав я на села.

П.С. Повторюся. Я ніколи не роблю зауваження щодо мови в побуті. Однак залишаю за собою право розповідати історії спілкування, жартувати, кепкувати з подібних персонажів. Ці пости — можливість для них подивитися на себе і собі подібних збоку.