<
Жанна Білоцька

Кількість ігрових автоматів у Володимирі-Волинському чомусь аж ніяк не хоче зменшуватись, а навпаки

Цей запис опубліковано більш як рік тому
17:56 | 15.01.2018 / Погляд / Коментарі відсутні

Вже неодноразово порушувалась тема ігрових автоматів у місті, кількість яких чомусь аж ніяк не хоче зменшуватись, а навпаки. З одного боку, вони жодної ролі не відіграють для тих, хто не сподівається на легкі гроші. З іншого – руйнують сім’ї та спустошують кишені більш довірливих громадян.

Досить часто можна бачити біля подібних закладів Володимира чоловіків у військовій формі. Ні, це не охорона. Це – військовослужбовці, котрі чи то від нічого робити, чи від сподівання виграти легкий куш, витрачають останнюк копійку, а потім поспішають у банк за кредитом, щоб грати далі. З інсайдерської інформації вдалося дізнатися, що за один такий вечір дехто з них спустив у “Національній лотареї” всю зарплатню, а наступного дня спустошив кредитну картку, і на цьому не зупинився. Навіть не хочеться говорити про те, як далі жити сім’ям цих горе-гравців? Та більше всього болить, що тим хтопцям гроші не з неба падають, а вони ризикують власним життям на сході, щоб їх заробити.Та не тільки вояки люблять посидіти у таких закладах, просто їх найбільше помітно через форму. “Зависають” і заробітчани, й представники інших професій. І що закономірно – чоловіки. Жінки чомусь не наважуються на подібні кроки, хоча є й винятки.

Інша справа, коли на вітер викидають гроші більш заможні люди, які можуть собі це дозволити. Те ж джерело повідомило, що напередодні Нового року один з таких багатіїв міста спустив в автоматах близько двохсот тисяч гривень. Що ж, це його гроші, і він у праві сам розпоряджатись ними як вважає за потрібне, як й інші. Напевно, його родина не відчує це на собі, на відміну від тих неборак, які останні штани залишають там.

Пам’ятаю одну родину, яка розпалась через азартні ігри її господаря. Чоловік втратив все, навіть будинок. а його дружині нічого не залишилось як їхати за кордон і відробляти борги, щоб не доживати віку на вулиці. Будинок вдалося викупити, але сім’я була зруйнована. Подібних випадків є чимало.

Можна, звісно, звинувачувати самих гравців, мовляв – нехай не грають і подібних закладів не буде. Але нічого не вдієш, таких чимало. І, судячи з того, як стрімко зростає кількість ігрових залів у місті, цей бізнес, який невідомо хто кришує, і який зумів обійти усі закони, набирає оборотів, спустошуючи кишені людей та розбиваючи родини. І не факт, що це не породжує злочинність. Бо, програвши останнє, і набравшись боргів, любителі азарту наважуються на злочини.

І поки “небожителі” у ВРУ думають, як легалізувати гральний бізнес (не ліквідувати!) – прості люди страждають.

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Денис Петрук
3.09.2026
Люди веселяться не замість війни. Вони веселяться посеред війни. Є люди яких під час війни страшенно бентежить, що хтось сміється. Не КАБ їх бентежить. Не «шахед». А чужий сирник, блядь Сидить людина на літній терасі. П’є ...
Сергій Притула
24.08.2026
У свої 10 я десь по селу бив палицею кропиву і поняття не мав, чому дорослі вже кілька днів поспіль прикипіли до телевізора. 24 серпня 1991 року у них тільки й розмов про новину із Києва. А я, ще малий, не розумію, що ...
Андрій Бокоч
20.08.2026
За моєю спиною - древній дерев'яний храм XVIII століття, церква Різдва Пресвятої Богородиці, що у місті Камінь-Каширський. Зведена ще у 1723 році, дерево на кам'яному фундаменті. Діяла навіть у радянські часи. Пам'ятка ...
Вікторія Климчук-Длугач
18.08.2026
Коли нам у морзі віддали татові речі з війни, я якось нічого не очікувала. Найгірше вже трапилось, ми з мамою опізнали тіло, печатка-підпис, отримайте-розпишіться. Решта — не має значення. І ось нам видають чорний пакет, ...
Максим Залевський
13.08.2026
Зараз серпень, і знову постає нагальне питання: куди релокуватись, якщо взимку прильоти по тепломережах зроблять життя у великих містах дуже екстремальним. І знову зʼявляється ця ідея: треба їхати «на землю». У село. Там ...