Дорікати військовому в тилу можуть лише ті, хто робить для перемоги більше ніж він

Трохи дивує звичка цивільних знецінювати військових в тилу. Присяга накладає купу обмежень. Ти стаєш частиною системи, яка повністю регламентує життя. Армія вирішує, що тобі їсти, де жити, чим займатись і як виглядати. Ти перетворюєшся на армійське майно – і ЗСУ обліковує тебе так само як танк чи викрутку.

Служба в тилу комфортніша за схід. Значно комфортніша за бліндаж. І набагато складніша за будь-яке цивільне життя. Бо поки ви перемогу обговорюєте – він в неї інвестує. Власний час, комфорт і кар’єру.

Його географія може змінитися будь-якої миті. Рівень його безпеки – так само. Він належить країні і саме вона визначає його функціонал. Якщо захоче – буде носити кругле і котити квадратне. Якщо забажає – змінить його тиловий статус на фронтовий.

Коли тил починає дорікати військовому, що він служить не там і не так – це викликає подив. Бо зазвичай це роблять ті, хто не хоче мобілізуватись навіть на тилові посади. Всі ті, хто «тримають економічний фронт», «корисніші в тилу» та «ненароджені для війни».

Так, у військових є своя ієрархія. Свій гумор. Свої зневаги. Але все це – жарти громадян Поліса. Щоб мати на них право – треба стати частиною Поліса. Скласти присягу і поїхати в район виконання. Тоді весь арсенал іронії і зверхності до ваших послуг. Але не раніше.

Бо дорікати військовому в тилу можуть лише ті, хто робить для перемоги більше ніж він. А не ті, хто менше.

Не плутайте.

Матеріалом для публікації став пост Павла Казаріна у фейсбуці.