А можна спробувати цю інсталяцію на смак?
Час не стоїть на місці, науково-технічний прогрес творить справжні дива. Чому б у Володимирі не зробити музей, що дозволив би поринути в історію?
Сьогодні дітлахи вже можуть не носити важкезні велетенські портфелі, повні підручників, адже все можна вмістити в портативному і компактному планшеті. Діджиталізовані студенти пишуть лекції на диктофони та конспектують у ноутбуках.
У прогресивних містах можна не ходити на поклон до влади, достатньо написати листа електронно. Ми й самі часто переконуємось, як оперативно вирішуються питання, як тільки про це хтось напише у соцмережі. То називають силою фейсбуку.
Є і зворотня сторона, звісно ж. Всі мами плачуться, що дитину не можна вирвати з лап смартфонів, але ніхто не додумався використати зло на благо, напакувавши гаджет розвиваючими забавками.
Всі ми добре пам’ятаємо, як школярами нас водили в музеї. Там як в лікарні – все стерильно, страшно навіть кашлянути, бо точно подивиться кривим оком хранителька всіх тих скарбів. Що вже казати про те, аби чогось торкнутись! Одразу заголосять про загрозу нападу на неймовірно цінний експонат!
А так же хочеться відчути оте щось … І тут в нагоді стає знову ж таки той технічний прогрес у вигляді інтерактивних музеїв.
В країнах Європи вже це широко застосовується. Навіть у наших польських сусідів в Кракові чи Варшаві.
Є інтерактивні локації і в Україні. Там бажаючі можуть дізнатись про науку, воду, освоєння космосу. Захоплюючим є Музей Звуку в Одесі. Також вартий уваги столичний заклад, присвячений авіації.
Наше давнє місто теж могло би ділитись своїми унікальними знаннями за допомогою сучасної техніки. Адже це було би захоплююче – торкнутись історії не лише у переносному, а й в прямому сенсі цього слова.
Розпочати можна було би з простого – з проєктора. Взаємодія відвідувачів з експонатами – можлива. Це і збільшить потік туристів до нашого музею, і зовсім по-новому розкриє місто для школярів, котрі не дуже втішені з таких освітніх заходів.
Музей не має бути нудним!
Чомусь от ще згадується, як у окремих музеях проводили таке дійство, присвячене пам’яті жертв Голодоморів. Тоді працівники випікали “хліб” за переписами, що лишили ті, хто пережив те лихоліття. Замість традиційних для нас продуктів туди додавали в буквальному сенсі слова усе, що мало якусь гастрономічну цінність. Цей жест – промовистіший за тисячогодинні лекції, адже інформація сприймається краще, сильніше, промовистіше.
Вірю в те, що Володимир-Волинський музей набуде рис сучасності та матиме інтерактивні сектори.
