Яке майбутнє Оваднівського професійного ліцею? Фінансовий голод та перспективи не втратити набуте
75-ти річна історія ліцею – гордість Володимир-Волинського району. Чимало випускників навчального закладу сьогодні – відомі не лише на володимирщині, а й у всій області люди. Матеріально-технічна база – у хорошому стані, є власна свиноферма, тут діти району можуть здобути такі професії як фермер, механізатор, кухар та інші. Однак, як водиться у нашій державі, є проблемні моменти, які ставлять під загрозу світле майбутнє професійного освітнього закладу. Вникнути в складні питання та почати шукати шляхи їх вирішення намагалася голова райдержадміністрації Наталія Василець.
Тенденція передачі профтехучилищ на баланс місцевих рад вже зачепила нашу місцевість. Відтепер Володимир-Волинське ВПУ утримуватиметься за кошти міського бюджету. А це – не мало, не багато – додаткових 11-ть мільйонів в рік, які має десь відшукати місто. Як зазначив мер Володимира-Волинського Петро Саганюк, були поривання передати на місцевий рівень і агротехнічний коледж, однак на разі цей процес не пішов далі розмов.
У районі також є навальний заклад – професійний ліцей в селі Овадне – який із об’єднанням громади потрапить на її баланс. На даний момент фінансування здійснюється із держбюджету, але, як зазначив директор ліцею Василь Ролюк, це мало тішить та багато в чому обмежує розвиток установи.
“Із нового року прийшло розпорядження про закриття їдальні, що діє на базі ліцею. Цей харчовий заклад був кращим в області серед собі подібних. Ми маємо матеріальну базу – свою, власну – та можливість годувати дітей безкоштовно. Однак, без відповідного дозволу обласного управління освіти цього робити не можемо. Їдальня вже не працює, а в мене на залишку – тонна квашеної капусти, чимало цукру, який не маю повноважень ні продати, ні комусь передати. Тим паче, ми власноруч годуємо свиней. Зараз на фермі 70-т голів. Влітку їх кількість сягає 300-т” – розповів директор ліцею.
Наступним проблемним моментом є недобудований гуртожиток на 80-т кімнат, що вже багато років чекає кращих часів, однак – марно. “Держава не фінансує завершення будівництва. Там підведені усі комунікації, будівля – у доброму стані. Лишилося накрити дах, вставити вікна та двері, розбити коридори. В Оваднівській громаді – 50- т учасників АТО, є діти-сироти, малозабезпечені та багатодітні, молоді спеціалісти в ліцеї. Усі вони могли б бути забезпечені кімнатами, якби ми завершили будівництво гуртожитку”, – каже сільській голова Сергій Панасевич.
Наталія Василець, яка приїхала вивчити проблемні сторони навчального закладу, підтримала думку голови сільради, однак допомогти наразі не в її силі. “Ні район, ні навіть область втручатися у справи ліцею на даний момент не може. Ми навіть не в силах допомогти фінансово, оскільки ця установа перебуває на балансі держави. Усі рішення приймає обласне управління та Міністерство освіти. Необхідно починати рухати питання про передачу ліцею на обласний чи районний баланс. Тоді можна писати проекти на Фонд регіонального розвитку та при спільному фінансуванні закінчувати цей житловий об’єкт”, – резюмувала голова РДА.
Великий, але холодний та не ремонтований і спортзал. Викладач фізкультури каже, що при певному капіталовкладенні тут можна було б проводити не лише уроки, а й секційні заняття для учнів, та усієї молоді села. А тим часом на уроці фізкультури дівчатка у комірчині при ввімкнутому калорифері грають у шашки, хлопці – підкорюють снігові простори на вулиці. А молодь села тиняється без діла, частенько із досить юного віку заглядаючи у чарчину.
Ліцей намагається сам на себе заробляти. Василь Ролюк – директор ліцею – каже, що колективу ентузіастів, які тут працюють, це вдається. В рік установа самотужки дофінансовується приблизно на 800-т тисяч гривень. Однак, керівник говорить, що ці кошти йдуть не на розвиток, а на підтримку існуючої матеріально-технічної бази, аби не втратити те, що є.
“Усі наші відомі сільськогосподарські підприємства комлектують свої штати нашими випускниками. Повний навчальний цикл на 1-го учня складає приблизно 12-16-ть тисяч гривень, залежно від спеціальності. Однак, ціни на все зростають, і якщо раніше цих коштів вистачало, то зараз нам важко забезпечувати повноцінний навчальний комплекс для дітей”, – говорить пан Ролюк.
Вихід директор бачить в конкретному кадровому замовленні від підприємств району. Тому що держзамовлення – це щось міфічне, не реальне. Якби підприємці направляли молодь на навчання та оплачували його, то отримували б собі спеціалістів, а ліцей – фінанси на розвиток.
Однак, все це хоч і гарні ідеї, але їх реалізація стане можливою лише при зміні власника основних фондів ліцею. Можливо, перспектива до вдосконалення з’явиться у навчального закладу із об’єднанням Оваднівської громади. Тоді усі пророкують передачу установи на утримання місцевого бюджету. Хоч новому утворенню і буде не легко, але це дасть можливість брати участь в обласних та районних програмах розвитку, а, отже, і старт до завершення початого.
