Без свічок я не уявляю свого життя, – володимирчанка Ольга Дудинчук

Свічкарка Ольга Дудинчук з Володимира, яка виготовляє понад рік палаючо-пахучі, чудотворні свічки-обереги для шанувальників цього дива, не уявляє свого життя без них.

Про це повідомляє газета “Місто вечірнє”.

Мої свічки – це обереги, які з молитвою я віддаю людям

Молода жінка, якій, ну максимум можна дати два з половиною десятки років від народження, мама трьох синів, старший з яких боронить Україну від рашистів. Дуже молодо виглядає героїня публікації – майстриня з виготовлення свічок – Ольга Василівна Дудинчук.

Правда, займатися цією справою жінка розпочала понад рік назад, але уже сьогодні вона без цього заняття просто не уявляє свого життя. На запитання, що стосувалися процесу виготовлення свічок, або матеріалів, з яких вони виготовляється, було помітно, що володіє величезною інформацією. Але скільки б вона не розповідала про технології, увесь час її розповіді зводилися до одного – наша Батьківщина – у небезпеці, і що кожен свідомий українець, чи українка має робити все для наближення Перемоги.

З цією метою вона і відправляє на передову зроблені своїми руками свічки. Вони, як вважає Ольга Василівна, ці свічки – не звичайні: це не просто сплав бавовняного гноту разом з воском. Це – обереги, які вона готує з душею, молитвою і надзвичайно потужним посилом найшвидшої перемоги нашим захисникам.

Виготовляє ці свічки з натуральної вощини, які придбаває у продавців натуральних матеріалів. Недешеві матеріали для таких свічок, але майстриня вважає це своїм особистим вкладом у боротьбу з ворогом.

“От, уявіть собі сирий окоп, холод і моя свічка серед цього усього. Її полум’я передає тим, хто навколо неї, мою молитву, мій спокій і побажання бути сильним і здоровим. Багато хто відгукувався про мої свічки і вони палко вірять в це, як вірю і я, що молитви разом з тим маленьким вогником є помічними і такими, які піднімають бойовий дух.

Кожного тижня я ходжу до храму з молитвами і за благословінням на цю справу. Буває, що і в храмі освячую ці свічки. А потім їх передаю на передову. Там уже віднедавна почав воювати чоловік. Він уже був на пенсії, але не зміг “сидіти” вдома, коли рідну землю поневолює окупант. Цими днями повернувся до війська. Ним я теж передаю такі свічки – свічки-обереги”.

До цього ремесла свічкарка йшла двадцять років

Ольга Василівна з великим небажанням говорила про свої дитячі і шкільні роки. Її всі роки дошкуляла бідність родини, яка не могла забезпечити дівчину найнеобхіднішим. Скільки пам’ятає себе, то її стільки допікали у школі насмішками однокласники за перешитий мамою, яка три десятки літ «відгорбатила» на швейній фабриці, одяг з якогось старого жіночого мотлоху, і -”вічними” зауваженнями вчителі.

Удома щодня очікувало батьківське «виховання» при умові поганих оцінок. Після випускного, на який довелося йти, знову ж таки, у маминому старомодному шитві, хотілося просто зникнути у Всесвіті, розчинитися і почати жити під іншим іменем і прізвищем – забути все, розпочати життя з нового аркуша.

Дуже хотілося, навіть, спробувала відпроситися у батьків, поїхати за кордон працювати поваром з іншими дівчатами. Але батьки, щоб часами нічого поганого не сталося, вирішили не пускати – краще «поховати» її долю на своїх очах.

Отак і жила юна бунтарка, ладна в любу мить покинути все і податися за обрій. Добре, хоч мала старшого брата і на своєму вихованні вимоленого у батьків на день народження собаку. Брат, як і пес, були її маленькими радощами. З ними вона могла бути відвертою і моментами замріюючись з ними – щасливою.
Не зогледілася, як в серце запав хлопчисько з зеленими очима, і за яким, неначе з заплющеними очима пішла під вінець.

Пішла, бо нестямно покохала і вважала, що він стане її стіною, надійною опорою та чарівним принцем. Але після народження малюка, який мав складну недугу, принц, її коханий принц і батько хлопчика, як і його батьки, перетворився на байдужу «льодову» брилу. Світ вдруге випробовував її волю, здоров’я і силу.

Витримала все, і що, вважає, головним – не втратила надію на видужання свого первістка. Щорічно, щомісячно, щоденно боролася за Олега. Які де б не були лікарі, медичні установи – їздила і лікувала. Сама майже стала лікарем. Але сина підняла, переконана, що з Божою поміччю, та й з любов’ю другого чоловіка, який її, знедолену покохав і забрав на Тернопільщину.

Саме там народився другий синочок. Здається, тяжке почало забуватися. Але наступна невдала вагітність, за недоглядом медперсоналу, мало не закінчилась кладовищем. Ще лежачи на операційному столі, на останній з кількох операцій (які довелося перенести останнім часом), випадково почула слова лікаря у розмові по телефону з її чоловіком.

Лікар сказав, що вони все зробили можливе для спасіння дружини, але гарантувати, що він її застане живою по приїзді – не може. Саме тоді це дуже налякало Ольгу і, у сльозах і у молитві, вона дала обітницю Богу, що як виживе, то спасе найважчу дитину з дитячого будинку.

Рік часу довелося жінці проходити реабілітацію. Але по тому обіцянку виконала.Через півтора року, попри категоричні заперечення її батьків, незгоду чоловіка, вдома з’явився дуже маленький хлопчик на ім’я Вадим. Ольга не могла натішитися хлопчиком- він був як дві крапельки води схожи на найстаршого сина Олега.

У Вадима було кілька паталогій з якими прийомній мамі доводиться боротися, щоб малюк ріс здоровим і щасливим.
У зв`язку з переводом чоловіка до військової частини, яка дислокувалася у Володимирі, уся родина переїхати до нашого міста.

Нелегко було господині з трьома дітками давати раду, двох з яких потребували підвищеної уваги і додаткової опіки і лікування. Але Ольга Василівна не втрачала оптимізму і щодня робила все що призначали лікарі і спеціалісти. Хлопці підростали і їхні посмішки на обличчях давали привід думати Ользі, що Господь її не лишив без своєї допомоги.

Якось, навіть, подумала про свій вигляд, про коло інтересів, і зрозуміла, що цим слід терміново зайнятися і щось робити, бо так і життя пройде. Чоловік постійно – на службі, а вона – вдома і уся в домашніх клопотах. Потрохи навчилася викроювати з загального часу дня годину – другу для себе. Благо, що мала можливість слідкувати за білим світом через інтернет.

Саме там вона начиталася про карту бажань і захопилася цією ідеєю. Спочатку була одна карта, потім – інша. Почала шукати однодумців – прибічників філософії карти бажань. Навіть почала проявляти активність у соціальних мережах з блогерами, які розігрували цінні подарунки.

Ніхто не міг повірити і не вірить по сьогодні, але Ользі вдалося таким чином надбати додому потужного ноутбука, нового омріяного смартфона, дублянку та і інші дрібні подарунки. Але на такі надбання пішла надзвичайно велика кількість вільного часу.З цього “щастя” майстриня зрозуміла, що те, що даремно прийшло, має теж немалу ціну і платити доводиться часом життя.

А тому не очікуючи подальшої “манни з неба” почала займатися продажами у мережевих косметичних компаніях. Респектабельне було заняття: пропонуєш подругам, жінкам, випадковим покупцям косметику чи парфуми, вони купують, а ти маєш матеріальний зиск. Продавати було приємно такі товари,які не могли не подобатися жінкам. Але особливого задоволення чомусь не було.

І от одного разу, коли вкотре «блукала» по інтернету, натрапила на ілюстровані розповіді про Китай, їх культуру, а особливо придивилася до значення свічок у китайській обрядовості. Коли почала глибше знайомитись з традиціями і звичаями використання свічок, то відчула, що свічка, як символ вогню і непоборності, з величезною історією і обрядовістю, стає для неї надзвичайною таємницею, яку вона в подальшому має розгадати.

А згодом купила в інтернеті художню свічку і вирішила вивчити її на склад, час горіння, запахи при горінні, властивості воску. В експериментах вивчила цей предмет досконало і вирішила, що вона теж має вміти робити такі свічки.

Я часом сама стаю заручником своїх рішень: виготовлення свічок не було у цьому виключенням.

Здається увібрала у себе мегабайти усілякої інформації, щоб розпочати справу виготовлення свічок. Тепер, навіть, могла і комусь про це розповідати і навчати цьому ремеслу.

Але усе це була теорія. Слід було своїми руками це освоїти. Діло за практикою не забарилося. Не зовсім в повному обсязі ставила до відома свого чоловіка про масштаби стартових закупів ( по секрету сказала, що ця сума була в межах півтори тисячі гривень).

Усе ретельно було придбано в інтернеті відповідно до складеного списку. Розпочався процес виготовлення. Притримувалася порад великих свічкових майстрів, відороликами яких заповнений вщерть інтернет.Усе робила за порядком, граматурою і технологіями. Цілих два місяці пішло на такі «практичні заняття» після теорії.

І хоч Ользі здавалося все так просто, але у смітник пішли майже усі вироби з початкових закупів матеріалів. Нічого не вдієш – цього вартував власний досвід з виготовлення свічок. Ольга Василівна багато засвоїла з теорії, але цими гіркими уроками виробила власну технологію, відмінну від тих, які були описані на українських ресурсах.

Майстриня більше уваги звернула на американські сайти свічкарів. Вона і посьогодні черпає з них усі новинки у цьому ремеслі. Крім того складові для виготовлення свічок, теж бере такі, які виготовлені в США. Ці матеріали,хоч дорожчі, але набагато якісніші від тих, які пропонують китайські чи інші виробники.

Крім того вони є, якщо не натуральними,то виготовлені на основі натуральних складників. Адже свічка, яка зроблена непромисловим способом, має бути корисною для людини, мати оздоровчі і навіть лікувальні властивості. Ольга сама собі дала слово, що виготовлятиме свічки тільки з натуральних матеріалів і з додаванням натуральних віддушок і фарбників.

Крім хороших складників свічки мають виготовляти добрі майстри і з душею і добрим заговором

Виробників цих маленьких стихій вогню є дуже багато, і, відповідно, кожен виробник чи майстер прагне зробити найкращий виріб, з найменшими затратами для покупця. Якщо сьогодні ми вибираємо свічку, то обов’язково повинні прочитати склад свічки,розумітися на складниках, зауважити такі деталі як запах свічки, її податливість теплу ваших рук, гніт, який знаходиться усередині свічки.

Все має значення і вплив на здоров’я тих людей, серед яких буде горіти і плавитися свічка. Дуже добре, коли свічка виготовляються з бджолиного, соєвого, кокосового, пальмового, ріпакового воску. Такі свічки благодатно впливають на нашу дихальну систему.

Крім того такі воски не викликають подразнення рук, а іноді, навіть, пом’якшують нашу шкіру. Також значення має і гніт,який вставляється усередині свічки, і який ми запалюємо. Він має бути з дерев’яного шпону, або з бавовняних ниток. Якісно зроблена свічка ніколи не буде коптити, полум’я її буде рівномірне, без бризків і коливань, а запах, який поширюється від спалювання гноту і плавлення воску, має бути ніжним і неподразнюючим, який утворюється від випарів ефірних масел.

Слід пам`ятати, свічка несе свій енергетичний посил, який цілком залежить від майстра, його думок, молитов, і заговорів, які майстриня промовляє в момент виварювання воску і формування свічки.
Ольга каже, що з кожною свічкою віддає людям частинку любові до своєї справи, до людей і Батьківщини. Вона уявляє і вірить , що кожна вироблена її руками і здекорована свічка, викликає у людей радість, посмішку і позитивні емоції.

Віталіна Гонг і Ольга Дудинчук – це два імені однієї майстрині

І справді, за рік часу своїми витворами надбала багато покупців і клієнтів. Відгуків у мережі, де найбільше купують її авторських свічок є дуже багато позитивних відгуків про її свічки. Ольга Василівна відкрила таємницю про те, що такій популярності вона завдячує певному реалізованому задумові.

У магазинах і придбавши у неї вироби, на упакування ви побачите напис бренду Vitalina Gong. Таке ім’я майстриня обрала не випадково.Це ім’я обране для інтерпретації життєдайності її улюбленої справи і змін на краще життя, а прізвище – як сигнал, що настав час змін, і слід бути діяльним. Ольга Василівна усе своє життя прагнула змін, прагнула розпочати життя з нового чистого аркуша. Ось і свічки допомогли його змінити під іншим іменем.

А ще Ольга, свято вірить, що війна закінчиться нашою Перемогою, прийдуть з війни її чоловік і син, повернуться у родини і інші захисники, а Україна відбудується, і стане ще кращою для життя українців.