Шоста річниця виходу з Дебальцевого: командир 128-ї бригади та артилерист розповіли свої історії тих подій
В ніч з 17-го на 18-те лютого 2015 року українські військові вийшли з Дебальцевого. Після цього бойовики захопили місто, яке називали стратегічним, через залізничний вузол, який сполучав Донецьку і Луганську області, а ці дві області сполучав з Росією. Вже шість років Дебальцеве окуповане.
Військові, які вийшли з-під Дебальцевого, на трасі до Бахмута 18-го лютого тоді розповідали журналістам, що готові б були воювати далі, але техніка вже вийшла з ладу і людей не вистачало, – пише Громадське.
На перемовинах у Мінську, які були 15-го лютого, підписали другі Мінські угоди і домовилися про режим тиші. Але виходили військові з Дебальцевого все одно під обстрілами і відстрілювалися у відповідь.
За офіційними даними Міноборони, з 15 січня до 18 лютого загинуло 110 військовослужбовців, 270 поранено, сімох узято в полон та 18 зникли безвісти. В Бахмуті (тоді Артемівську) гроби із загиблими стояли біля моргу бо всередині не вміщалися.
18-го лютого кожного року військові, які вижили в Дебальцевому, зустрічаються щоб вшанувати пам’ять полеглих співслужбовців. Кожен по-своєму оцінює доцільність виходу з Дебальцевого і успішність самого відступу. Хтось впевнений, що треба було виходити раніше, бо в останні дні не було чим воювати, хтось хотів воювати далі.
Генерал-майор Сергій Шаптала, який командував 128-ю бригадою в 2015 році, тепер заступник командувача військ ОК «Південь» Сухопутних військ ЗСУ. Тоді ця бригада вийшла з Дебальцевого з найменшими втратами. Його підлеглі називали командира «батьком». Тепер його робоче місце в Одесі в кабінеті з масивним дерев’яним столом і акваріумом з рибками. Нам Сергій Олександрович розповідає, як в 2015 році він був на позиціях разом із співслужбовцями. Син Сергія Шаптали теж військовий, і він радить сину бути таким командиром, якому підлеглі будуть довіряти.
«Кожен військовий хоче виконати завдання і утримати територію, яка йому була довірена. Може була якась образа, що почали виходити. Що не до кінця. Вони (військові — ред.) стояли, доки не дана була команда, а чомусь була образа, що дали команду «на вихід». Але це було потрібно зробити, щоб зберегти їхні життя», – зазначив Шатала.
А ще про Дебальцеве говорили з Петром Бганом. Зараз Петро працює на Грмадському дизайнером і малює графіку. В 2015 році він був командиром артилерійської установки «Гвоздика». Він розповідає, що вирішив піти воювати, коли робив матеріали для новин про збитий пасажирський літак МН-17, потім отримав повістку і пішов. Перед самим виходом з Дебальцевого його поранило. І досі в лопатці Петро носить уламок снаряда — вийняти його неможливо, бо пошкодиться нерв і рука не буде працювати. І досі Петро періодично проходить лікування у військовому шпиталі, бо залишилися наслідки контузії. На роботу Петро часто ходить в «пікселях».
«Стріляли доки не заклинило. В нас тоді загинув хлопець Льоша. В машину потрапила міна, і її підкинуло на півтора метри вгору. Вибух на нього пішов і осколками накрило. Він хлопців своїм тілом спас. Його з броні скинули і усе. Ми його втратили», – розповів він.
