Щоб пам’ять не згасла: спогади дитини війни про Другу світову
Мій 86-річний дідусь Кантор Григорій Олександрович чомусь ніколи не розповідав про своє дитинство, а я і не запитувала. А тепер аж лячно стало: відійде рідненький у вічність, а я й не знатиму чогось дуже важливого, того, що не дасть спокою моєму серцю.
«Те літо розпочалось рано, було жарке й неспокійне. Буг котив свої хвилі, а разом із ними котилося й лихо. Воно прийшло 22 червня 1941 року. Пам’ятаю, як німці бомбили границю. Ховались ми, де тільки могли, але місцевих не зачепили. Збудували в Литовежі міст, перейшли Буг. Ішли до Лішні, а там – ДЗОТи. Вони німаків і зупинили. Ох і повозились фашисти на тій обороні. Червона армія відступала», – розповідає сивочолий.
Дім мого дідуся війна накрила у липні 1941 року.
«17 липня забрали батька просто з хати. Завезли далеко від дому. Розстріляли німці його на шихторах разом ще з 16-ма чоловіками. З батьком забрали і його брата, мого дядька. Горе прийшло в родину. Ми мало що розуміли, ніхто не знав, за що. Знаю зараз тільки, що розстріляли і випадкових людей. Місцеві поліцаї мали нагоду поквитатися з тими селянами, які, наприклад, мали кращу освіту.
Ми бігли за возом, на якому везли батька. Мама голосила, ламаючи руки, а я з сестрою не знали, за ким плакати: за батьком, чи за мамою, так вона побивалась.
Німець прогнав, пригрозив автоматом. Батько гукав, щоб вертались додому і берегли неню. Я став єдиним чоловіком у сім’ї. Війна чи не війна, а чоловічої роботи вистачало.
З 10 років сам орав, косив, сіяв. Працював дуже тяжко… Складні були часи… Зарано звалив на себе важку чоловічу роботу, але дуже шкодував маму», – мовив дідусь.
На дворі вже падали сутінки, а ми сиділи, дивились, як мовчки горобці готуються до сну. Вбиралися в темінь дерева і зливалися з пагорбами.
Запитую: «Чи були ви щасливий, дідуню?»
На мою голову лягла тепла долоня: «Так, онучко, щасливий, бо живий…»
На фото: Григорій Олександрович із дружиною Вірою Федорівною та правнучкою Зоряною
Вікторія Махновська
Та ніііі… Не треба такого писати. Які місцеві поліцаї? Це були патріоти України!!!
Зараз Бідзюра, Панфілов та інші “незазомбовані” Вам розкажуть Ху із Ху….
Я таки відповім аноніму. Не розумію за що німці розстріляли чоловіків? А про освіту, за яку мстили ті, які її не мали, або мали меншу – за свої майже 70 прожитих років, чую взагалі, вперше. Це якісь маразми, прости Господи… Могли, звичайно й розстріляти, час військовий був. Як агентів МГБ, НКВД, парторгів, комсоргів, комісарів по заготівлях, комуністів, комсомсольців, лекторів ВКП (б), “стукачів”, що складали списки на депортації “ворогів народу” на “чорноземи Сибіру”, партактив – що відбирав землі і майно у селян та заганяв у колгоспи – тих могли. Ви, “Андрею”, поцікавились би. Почитали літературу. Якої нині вистачає і не писали дурниць.
Я також пам’ятаю розповіді своїх і моєї дружини дідусів та бабусь.
Але в теперішній час це страшно публікувати. Можна отримати строк за “сепаратизм”.
Я таки відповім аноніму. Не розумію за що німці розстріляли чоловіків? А про освіту, за яку мстили ті, які її не мали, або мали меншу – за свої майже 70 прожитих років, чую взагалі, вперше. Це якісь маразми, прости Господи… Могли, звичайно й розстріляти, час військовий був. Як агентів МГБ, НКВД, парторгів, комсоргів, комісарів по заготівлях, комуністів, комсомсольців, лекторів ВКП (б), “стукачів”, що складали списки на депортації “ворогів народу” на “чорноземи Сибіру”, партактив – що відбирав землі і майно у селян та заганяв у колгоспи – тих могли. Ви, “Андрею”, поцікавились би. Почитали літературу. Якої нині вистачає і не писали дурниць.
не пощастило, да, Анатоль ? зараз би жили при орднунге, і всім було б щастя… навідь тим, у кого з головою не гаразд..