Мама – з росії, тато – українець, а я – бандерівнець, – командир взводу тероборони Волині
Командир взводу волинської тероборони розповів про своє життя до війни, про зброю та поводження з нею, про тих, хто мотивує, про ставлення до ворога, про вибір позивного та про шеврон «Медоїда».
«Ворогів також створив Бог, але невідомо навіщо», – зазначає командир взводу в 100-й окремій бригаді територіальної оборони Волині Ворон.
Про себе
Народився в Маріуполі Донецької області, де познайомилися батьки (моряки за професією). Після народження сина сім’я переїхала в Луцьк. Тут Ворон закінчив школу. Він займається різними бойовими мистецтвами, наприклад, капоейрою, тренує дітей.
«Я все життя прожив на заході України. Моя мама – з Росії, а тато – українець. А я є бандерівцем, який воює зараз тут, на заході України… Війна для мене почалася у 2014 році з Майдану.
Я потрапив добровольцем у 14-ту сотню самооборони. Після Майдану під час першої хвилі мобілізації пішов у військо. Так розпочався мій військовий шлях. Воював 2014 року в розвідці у двох бригадах: нашій 51-й (добровольчий батальйон «Колос») і в 24-й», – розповідає Ворон.
Пригадує, що пізніше разом з побратимами демобілізувався, відчуваючи пригнічення.
«Війна дала таке, що був змушений довго лікуватися. Мене оперували. Є травми, контузії. Став більше займатися спортом. А як тільки 24 лютого бахнули перші бомби в нашому місті, через годину вже був у військкоматі», – зазначає командир взводу.
Про зброю
«Наразі ми воюємо застарілою радянською зброєю – з АК-74. Зрозуміло, що нам допомагає Європа, нам надають модифіковану стрілецьку, протитанкову зброю, але для більшості людей, які проходили строкову службу, більш звичний саме автомат Калашникова. Нині ми захищаємо Батьківщину, а не просто взяли автомат, який нам видали. Всі «прикраси» до нього (обвіси, складні приклади, коліматорні приціли тощо) купуємо за власні гроші або нам допомагають волонтери», – коментує Ворон.
Найважливіше в поводженні зі зброєю – це, звісно, безпека. Військовий завжди має знати, чи заряджений у нього автомат, чи знятий він із запобіжника, скільки є патронів.
Під час ходьби головне – не націлювати зброю на людей, автомат має бути опущений донизу. При перебіжках зброю, направлену вгору, притискають до тіла.
«Колись учили, що потрібно завжди ходити, придивляючись з автомата. Але якщо ти будеш задіювати свій організм таким чином протягом тривалого часу, швидко втомлюватимешся. Тому зараз у більшості випадків твоя голова працює як башта танка, а на те, щоб підняти зброю, тобі потрібна доля секунди», – пояснює командир взводу в 100-й окремій бригаді ТрО Волині.
Коли бійці перебувають у лісовій місцевості або їдуть автомобілями, палець тримають під курком або зверху, аби мимоволі не натиснути на спусковий гачок і не демаскувати себе під час виконання бойового завдання.
«Ми робимо стресові тренування, коли спимо на добу дві години (коли бігали, були якісь наряди, відпрацювання), а наступного дня починаємо займатися зі зброєю, звісно, обережно. (Ми, наприклад, повністю розряджаємо магазин). Це потрібно для того, щоб ти звикав до зброї, навіть якщо втомлений. Кожен носить зброю під себе», – зазначає Ворон.
Про тих, хто чекає вдома
Кожного бійця вдома чекають рідні та близькі.
«Мене і багатьох хлопців чекають діти… Мої діти, яких дуже багато, – це вихованці, яких я треную. Вони завжди підтримують мене, так само і їхні батьки. Підтримують, пишуть, знімають відео, які мотивують. Це підбадьорює і далі стояти на обороні наших кордонів та нашої держави», – каже боєць.
Про ворогів
Ворога не потрібно недооцінювати, наголошує він.
«Як кажуть, люди поділяються на дурнів і розумних, а дурні, своєю чергою, поділяються залежно від релігії, раси тощо. Вважаю, що завжди потрібно залишатися людиною. Не треба мститися, бо ми християни і живемо відповідно до Біблії, а закон бумеранга ніхто не відміняв. Зрозуміло, те, що вони коять, дуже гнітить… Вороги теж люди, яких створив Бог, але невідомо навіщо. Можливо, щоб щось показати світу», – роздумує Ворон.
Про позивний
Свій позивний військовий не змінював із 2014 року.
Як пригадує, на той час у війську позивні не були такі поширені, як у добровольчих батальйонах.
«У нас позивні були щодо якихось точок. Наприклад, ідеш на таку-то точку… У розвідці в нас склався підрозділ із вмотивованих спортивних хлопців, які працювали і під час штурмів, і на захопленнях. Загалом, ми виконували багато роботи й ніколи не давали задню. Більшість отримали поранення в ближньому бою. Зараз майже всі служать. Ми наш підрозділ назвали «Ворон», бо швидко налітали…
Так сталося, що пізніше 2014 року всі з мого підрозділу почали служити в спецпідрозділах, тобто хтось пішов у спецпідрозділ поліції, хтось – у спецпідрозділ СБУ, хтось – у спецпідрозділ ССО… Усі, хто пішов у ті спецпідрозділи, взяли собі позивний Ворон», – розказує командир взводу в 100-й окремій бригаді ТрО.
Завдяки коротким позивним легше налагоджувати спілкування, зокрема під час виконання бойових завдань, коли ту чи ту інформацію доводиться передавати раціями. Окрім того, позивні потрібні з міркувань безпеки.
Про шеврон «Медоїда»
Щоб здобути шеврон «Медоїда», який Ворон носить на правому плечі, бійці підрозділу мають добряче попрацювати.
«У нас є загальновійськові шеврони нашої бригади та герб. Щоб було цікавіше, шеврон потрібно заслужити. Наприклад, підключаєш крапельниці, складаєш медицину – тобі зараховують бал. Складаєш фізпідготовку – отримуєш бал. Приходиш на всі тактичні заняття, складаєш тактику, мінно-підривну справу тощо – отримуєш бал. Коли це все складаєш (у багатьох не виходить із першого разу), отримуєш шеврон «Медоїда», – зауважує командир взводу.
