Доброволець з Колумбії, який воював за Україну, хоче лишитися жити на Волині

Леонель Асенсіо — громадянин Колумбії, який добровільно приїхав в Україну, щоб стати на її захист. 13 років він був на батьківщині кадровим військовим, потім працював у приватній охороні.

Як розповів чоловік Суспільному, про Україну до повномасштабної війни майже нічого не знав.

“Побачив у новинах, що Україні потрібні люди, і вирішив, що можу допомогти”, — каже Леонель.

У лютому цього року побратими привезли Леонеля до Нововолинська. Тут мешкають родичі одного із військовослужбовців. Насамперед за підтримкою звернулися до відділу супроводу ветеранів.

Побратим Леонелоя — Василь зі Львова — знав іспанську мову, бо 20 років прожив в Іспанії, добровільно повернувся, щоб захищати Україну, розповідає фахівчиня із супроводу ветеранів Еліна Гурачевська. Службу ніс у взводі колумбійців, оскільки зі знанням мови порозумітися з іноземцями було легше. Після поранення на Сумському напрямку Леонеля визнали непридатним до подальшої служби.

Він залишився в Україні без постійного житла та без визначеного правового статусу. Повернення до Колумбії ускладнене станом здоров’я — через черепно-мозкову травму переліт може становити ризик для життя, каже фахівчиня.

За словами Еліни Гурачевської, яка опікується колумбійцем, спочатку здавалося, що процес буде складним, адже у Леонеля не було жодних документів. Однак на всіх рівнях люди йшли назустріч:

“У нас була велика робота в тому плані, бо ми ходили і до перекладачів, співпрацювали із міграційною службою, збирали всі документи. Найбільша проблема — у нього не було довідки про місце проживання в Колумбії”, — каже Еліна Гурачевська.

Аби продовжити процес оформлення документів, Леонелю була потрібна нотаріально засвідчена згода, що десь він буде жити, коли отримає посвідку. Тоді у себе вдома колумбійця прописала сім’я головного спеціаліста відділу ветеранської політики Володимира Чепи.

“Наш колега сказав: “Я пропишу його до себе”. І вони з дружиною взяли на себе таку відповідальність. Зараз у Леонеля законне перебування в Україні до жовтня. До цього місяця, ми сподіваємось, що в нього буде вже посвідка і ми зможемо отримати і посвідчення УБД, і особи з інвалідністю внаслідок війни, всі виплати і пільги”, – розповідає фахівчиня із супроводу ветеранів.

Додому Леонель повертатися не планує. Каже, якби була така можливість, залишився б жити в Україні. І навіть запросив би сюди своїх рідних — сестер і доньку.

“Україна — дуже красива. Тут спокійно і безпечно, навіть попри війну. Ще я вдячний людям, вони дуже добре до мене ставляться”, — каже Леонель.

Найбільша перешкода для повноцінного життя в Україні — мова. Леонель спілкується лише іспанською, а з українцями — з допомогою онлайн перекладача. Наразі він проживає у студентському гуртожитку. Хоча Леонель не є студентом закладу, директор Нововолинського електромеханічного фахового коледжу погодився надати йому житло, пояснивши це просто: він захищав Україну — і потребує підтримки.

Попри все пережите, Леонель каже, що хотів би продовжити службу у війську. Поступово чоловік намагається адаптуватися і облаштовує життя в Україні. Уже знайшов тут підробіток і кохану дівчину.