У тату-сфері володимирчанка Римма Прут уже 13 років. Навчатись до львівського майстра жінка поїхала, коли втомилась сидіти удома нереалізованою домогосподаркою. На той час їй уже було за 40, проте вона не побоялась зробити крок назустріч мрії, попри те, що в успіх цієї справи ніхто з її рідних не вірив.

Про історію розвитку Римми Прут, як тату-майстра дізнавалась журналістка Слова Правди Тетяна Ізотова.

Перше і єдине тату на тілі зробила собі сама

Родом Римма з Башкирії, де і нині мешкають сестра з родиною. А до Володимира-Волинського доля закинула її на початку 90-х років, якраз перед розпадом СРСР. Під час роботи у суворому північному краї Росії вона зустріла нашого земляка, котрий також там працював. Молоді люди закохались, одружились і невдовзі переїхали в Україну.

«Мені тут з першого дня сподобалось, одразу відчула себе у цьому місті, як удома. Чоловік кілька разів пропонував повернутись на Північ, проте я була категорично проти», – зазначає Римма.

У чужому місті та у чужій країні жінка не розгубилась – одразу  кинулась шукати роботу. Спершу хотіла знайти щось за спеціальністю, адже за фахом Римма технолог по обробці металу. На той час тоді ще працювали машзавод у Володимирі та завод СТО у Нововолинську, проте вільних вакансій у них не було. Пробувала Римма реалізуватись і в інших сферах, зокрема, і в торгівлі, котра у 90-х стрімко набирала оберти, проте зачепитись ніде не вдавалось, а відтак аж на довгих 16 років стала звичайною домогосподаркою.

«В один прекрасний день я сказала собі: «досить!». Бо вже набридло постійно порпатись в городі та товктись на кухні. Прагнення змін було настільки сильним, що захотілось зробити собі татуювання. Звернулась до місцевого майстра, але в нього не було часу через велике завантаження і тоді я подумала, що якраз це і є та ніша, яка ще не заповнена у нашому місті. Сказала чоловіку, що поїду вчитись до Львова і наткнулась на стіну непорозуміння, адже він був упевнений, що такому маленькому місту достатньо і одного майстра тату, а до мене ніхто не піде. Проте після недовгих вмовлянь, погодився профінансувати моє навчання», – розповідає Римма.

По закінченню півторамісячних курсів у львівській студії, упродовж яких жінка практикувалась виключно на штучній шкірі, на неї чекав підсумковий іспит зі справжньою моделлю. Проте у найвідповідальніший момент Римма злякалась і не змогла приступити до роботи на тілі. Усе навчання могло піти коту під хвіст, адже вона могла залишитись без диплому через свій страх. Опанувавши себе, вирішила таки завершити розпочате і зробила омріяне татуювання на…власній нозі.

«У той момент відчувала справжній вибух адреналіну, адже я не могла упустити таку можливість та зупинитись за крок до своєї мети. А ще здатись у той момент мені не дозволив сором перед чоловіком, який все-таки виділив частину сімейного бюджету на моє навчання. Хотілось довести йому, що  таки чогось варта», – каже жінка.

Повернувшись до Володимира, Римма узялась шукати моделей на яких можна було б попрактикуватись – пропонувала друзям, рідним та сусідам виділити для татуювання невеличкий клаптик свого тіла, за що сама готова була заплатити. За перші свої роботи брала символічну плату, яка навіть вартість матеріалів не відбивала – усього 30-50 гривень (зараз вартість татуювання від 500 гривень). Поступово тату-майстриня перейшла з домашньої майстерні на роботу у салоні краси, оформивши підприємницьку діяльність. Упродовж останніх п’яти років Римма орендує окремий кабінет у готелі «Волинь», де облаштувала комфортне робоче місце без «зайвих очей». Адже багатьом клієнтам, котрі приходили до неї у салон, бракувало такої інтимності.

Тату – це не одяг, який можна зняти

За роки роботи у сфері татуювання зросла не лише професійна майстерність Римми, а й значно розширилась географія її постійних клієнтів. За черговим татуюванням до володимирської майстрині приїжджають клієнти зі Львова, Києва і навіть Польщі. Римма каже, що секрет її популярності простий, адже у цьому допомагає її уміння малювати, спілкуватись з людьми та відточена тату-техніка. Майстриня завжди тримає руку на пульсі, слідкуючи за усіма новинками та тенденціями у цій сфері.

«Якщо років десять тому у дівчат були популярні невеликі татуювання на кшталт метелика на попереку, а хлопці робили різні  написи на руках у вигляді ієрогліфів, то зараз прекрасна половина найчастіше обирає флористичні та анімалістичні орнаменти, візерунки у стилі мехенді, а у сильної статі популярними є готичні візерунки,  орнаменти у стилістиці кельтів і древніх слов’ян, різноманітні 3D  малюнки. А взагалі тренд нового десятиліття – це мінімалізм», – розповідає тату-майстриня.

Приходити у кабінет до майстра татуювання потрібно з чітким усвідомленням та розумінням, що малюнок на тілі – це вже на все життя, зазначає Римма. Тому перед цим потрібно зважити усі за та проти, а також ретельно обирати малюнок і місце для нього на тілі. Інколи до неї приходять клієнти і просять їм підібрати малюнок на свій смак, проте Римма відмовляє у таких випадках і просить обирати та шукати самому, бо татуювання – це не одяг, який можна поносити і зняти, коли набридне.

«Не знаючи людини і її характеру,  дуже важко щось рекомендувати. Коли клієнт ніяк не може визначитись, пропоную обирати елементи тих татуювань, які найбільше сподобались, котрі потім об’єднуємо у новий суто індивідуальний малюнок. Інколи робота над ескізом та обміркування найкращих варіантів триває близько двох тижнів. Доводиться часом і відмовляти клієнтам, коли бачу, що це лише миттєва примха і таке тату їм просто не пасуватиме. Як ось, до прикладу, бойова граната на голові хлопця, або скорпіон на спині дівчинки-підлітка», – зазначає Римма.

Найчастіше татуювання роблять на руках та  ногах, причому майстриня відмовляє від стоп та кистей рук, бо на цих місцях малюнки швидко втрачають свою яскравість. Інколи просять тату на обличчі, але почувши, що після цього потрібно оновлювати фото на всіх документах, зазвичай змінюють свій намір. Римма вважає, що татуювання потрібно робити у тих місцях, котрі, у разі чого, можна прикрити одягом.

Фея, що робить людей щасливими

Наймолодшій клієнтці володимирської майстрині 13 років, а найстаршим уже далеко за 60. Якщо раніше татуювання робили здебільшого у віці від 18 до 35 років, то зараз вікова категорія значно розширилась. За омріяним тату, яке не могли собі дозволити у молоді літа, боячись осуду оточуючих, усе частіше звертаються клієнти зрілого віку.

Величезним плюсом своєї роботи Римма вбачає у тому, що їй доводиться спілкуватись із дуже різними людьми – як за віком, так і за професією. Тату-майстриня любить працювати як з молоддю, від якої черпає енергію та запал, вивчає з їх допомогою сучасних сленг, а також і зі зрілими людьми, котрі вже реалізувались у тій чи іншій сфері та мають за плечима чималий життєвий досвід. Упродовж 3-4 годин роботи вона дізнається усю біографію людини, усі її проблеми та життєві перипетії, проте зараз, зізнається, дещо втомилась від великої кількості чужих проблем. Тому частіше вмикає клієнту якийсь фільм чи музику та працює із мінімумом розмов на нейтральні теми.

«Більшість людей, які приходять до мене, кажуть, що їм потрібно щось поміняти у житті. Нерідко, наважуючись на татуювання, вони переборюють свої страхи та невпевненість, після чого розуміють, що здатні і на більші кроки, аби справді почати змінювати своє життя. Тому татуювання стає своєрідним поштовхом до цього. Ні з чим не можна порівняти ті відчуття, коли бачу щасливі очі людини, котра дивиться у дзеркало на результат своєї роботи, а потім ще і повертається за новим тату. До речі, якщо клієнт приходить вдруге, то він повертатиметься до кабінету майстра знову і знов», – каже майстриня.

Римма зізнається, що на початку кар’єри у тату-сфері соромилась розповідати про свою професію, тому на питання про місце роботи віджартовувалась: «Я – фея!». Здивованим співрозмовникам із посмішкою пояснювала, що просто робить людей щасливими. Реалізованою та щасливою відчуває себе і Римма, адже завдяки татуюванню став у пригоді її талант до малювання. А у Володимирі на неї вже не показують пальцем, як 30 років тому: «Ось, дивись, це дружина Славіка», а навпаки, на нього кажуть, що це чоловік Римми, сміючись каже жінка.