Обірвалося життя волинського письменника Василя Гея
Як повідомляють люди із близького оточення покійного, попрощатимуться із письменником у луцькому будинку панахиди у неділю, 13 березня, із 13 год. А поховають Василя Степановича наступного дня, у понеділок.
Про це пише «Слово Волині».
ГоловаНСПУ Михайло Сидоржевський у мережі Фейсбук відреагував на відхід Василя Гея: “Сьогодні, 12 березня, в Луцьку раптово помер відомий поет, колишній голова Волинської обласної письменницької організації Василь Гей. Про це щойно по телефону повідомив Володимир Лис. Похорон відбудеться в понеділок.
Світла пам’ять і Царство небесне”.
Письменненник і видавець із Луцька Микола Мартинюк теж висловив жаль і сум із цього приводу: “Чи то час такий чи то вік – тривожні звістки випереджують будь-які інші… Нині вранці помер Василь Степанович Гей.. Сумно… “
Довідка. Гей Василь – член НСПУ з 1974 р.
Народився 14 січня 1942 року в селі Заболоття Любомльського району. Після закінчення семирічки у рідному селі та десятирічки в с. Головно працював завідувачем сільської бібліотеки та клубу, вчителював, служив у війську. Повернувшись після трирічної служби в армії, став працювати кореспондентом Любомльської районної газети. Звідти запрошений на роботу в обласну молодіжну газету до Луцька, де був кореспондентом, завідувачем відділу, керівником літературної студії “Лесин кадуб”. Водночас навчався на редакторському факультеті Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова у Львові. У 1989-2006 роках очолював Волинську організацію Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, критик, публіцист. Лауреат літературної премії імені Андрія Головка, літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського та міжнародної премії імені Дмитра Нитченка. Член ради Національної Спілки письменників
України.
Окремими виданнями вийшли книги “Закон вірності” (1973), “Крила Світязя” (1978), “Витоки” (1979), “Вічно пам’ятати” (1983), “Кольори вересня” (1985), “Краплі на листі” (1987), “Лесин кадуб” (1991), “Під сузір’ям калини” (1993), “Підрубане дерево роду” (1996), “Яворник” (1997), “Де маминим голосом тиша мовчить…” (2001), “Зоря з криничної води” (2002), “Кривавник рідного слова” (2004), “Вихор у стиглому житі” (2004)
