Я відчуваю себе жебраком, придумуєш якісь лотереї, ярмарки, підпригуєш, як клоун, а справа ж то одна на всіх
Люди, якщо вас вистачає лише на те, щоб «обсирати» волонтерів, які стараються «зі шкіри вилізти», забивши на себе, дім і сім’ю, то не бийте себе в груди і не кричіть: «Слава Україні» і «Героям Слава», не ходіть на поховання військових, вдаючи, що вам їх шкода і не впускайте скупу сльозу, адже ви нічого не зробили, щоб вони вижили.
Донатять переважно одні і ті самі, їх видно у виписках рахунків… Люди, що з вами?
Ви думаєте, що волонтерство – це хобі і мені більше немає чим зайнятись? Зараз – це наше майбутнє… і по-іншому бути не може під час війни…
Скільки я про себе наслухалась, ох, можна написати книгу: купила квартиру в центрі, катаюсь по Буковелях, живу за волонтерські гроші… Багато чого я ще й не в курсі, бо ж в очі не скаже ніхто… Людям видніше.
Мої близькі знайомі сміються, бо біля мене постійно, і все знають, що живу на зйомній хаті, що два роки ходжу з побитим телефоном (я на нього кажу груз 300), що ганяю велосипедом, який вже ремонтований 100000000 раз, але то таке… Люди ж не збрешуть. Оооо, і мені за це платять… Бо ж не просто так я ганяю… Розслабтесь, мені за це не платять, то я плачу, своїм часом та здоров’ям… А завдяки близьким я маю за що жити….
Люди втомились, зневірились, звикли… Зручно так казати, щоб себе виправдати… А військові не втомились?
Кілька днів тому відправила посилку одному хлопчині, який приїхав на кілька днів додому. Його брату відірвало голову просто в нього на очах… Він тримається, хоча я навіть уявити не можу, яке пекло в нього в душі. Забрав посилку, йде додому і передзвонив, голос затягнутий, час від часу ковтав “комок”. Процитую, вибачте за мат:
“Саньок, дякую Вам всім, без допомоги волонтерів нам п***а прийшла б швидко, с**а погано, що машина зламалась, мушу йти пішки, не можу дивитись на ї***а тих людей, такі щасливі, все пофіг, якби не такі, як ви і наші сім’ї, навіть воювати за них не пішов би…”
І це ви втомились, розчарувались… зашибісь…
Я відчуваю себе жебраком, придумуєш якісь лотереї, ярмарки, підпригуєш, як клоун, а справа ж то одна на всіх…
Досить “жувати соплі”, на дворі холод собачий, а наші захисники мають не просто вижити, а мають мати чим і в чому захищати наші дупи, які сидять в теплих хатах, то ж робіть щось, бо буде біда. Враховуючи те, що крім й*******о сусіда в нас ще є така сама влада, яка переживає за бруківки, стадіони і ялинки, замість того, щоб всі кошти вкладати в забезпечення наших котиків.
Багато чого ще хочеться написати, бо мене болить, але немає на це часу, то ж чекаю допомогу і коментарі….
Джерелом для публікації став пост на фейсбук-сторінці волонтерки з Іванич Олександри Шептор-Крась
Сашка, ти вже підвиснажилась і, певно, якась диванна паскуда мала необережність шось тобі образливе сказати, визвавши у тебе такі емоції.
3aбий на тих ждунів, не ведись!
Тебе і твою команду благословляють і Бог і aдeкватні люди. ТІЛЬКИ ВПЕРЕД!
А тим часом: ДСГП «Ліси України» у вересні-жовтні уклало низку угод на будівництво та ремонт лісових доріг на 263 мільйони гривень.
Волонтери кажете? Війна? Зе-бидло рулить.
Не треба зважати, то все козні Ліди!!!
рахунок би ще добавила