В Литовезькій громаді відмовляються перейменувати вулиці, які пов’язані з радянським минулим

Через російську агресію у багатьох містах України, у тому числі й на Волині, активізувалися процеси декомунізації: демонтовували танки, пам’ятники російським письменникам та радянські серпи з молотами, в рамках дерусифікації – активно перейменовували вулиці. Однак Іваничівщина, ніби застрягла в колоніальному минулому й продовжує берегти радянську спадщину. Зокрема, у Литовезькій громаді категорично відмовляються перейменовувати частину вулиць, які пов’язані з радянським минулим. Хоча деякі радянські назви вулиць все-таки змінили.

Йдеться про вулиці Першотравнева і 8-го Березня в селі Кречів та Інтернаціональну в селі Мовники. Голова громади Олена Касянчук у відповіді на звернення активістів щодо гальмування процесу дерусифікації усю вину переклала на місцевих мешканців. Мовляв, це вони не хочуть перейменовувати вулиці, на яких проживають.

“Питання перейменування цих вулиць неодноразово підіймалося й обговорювалося на загальних зборах жителів цих сіл, які не виявили бажання змінювати назви цих вулиць”, – зазначила вона.

До слова, дві вулиці в селах громади все-таки перейменували. Так на сесії 23-го червня минулого року депутати погодили зміну вулиці Гагаріна в селі Заболотці на вулицю Оксани Горпініч (на честь військової-медикині з 14 бригади, яка загинула у травні минулого року) та вулицю Гагаріна в селі Кречів на вулицю Леоніда Каденюка. Проте на цьому ж пленарному засіданні місцеві обранці чомусь залишили без змін старі назви вулиць Інтернаціональна в селі Мовники та 8-го Березня і Першотравневу в селі Кречів.

Через рік 2-го червня 2023 року депутати на сесії ухвалили перейменування ще однієї вулиці – Прибузької в селі Заставне на вулицю Героя Петра Царика. 

Тож дерусифікація вулиць в громаді нібито й відбулась, але не повністю. Три вулиці у Литовезькій громаді досі – ніби ниточки, які досі зв’язують Україну із варварською росією та нагадують про радянський союз.

Зауважимо, що відмовляючись дерусифікувати вулиці, Литовезька громада прирівнялася до Іваничівської, де теж важко проходять процеси декомунізації, зокрема продовжує стояти радянський танк. І хоч в Іваничах перейменували 10 вулиць, які мали назви російсько-радянського минулого і були маркерами чужої культури та історії, проте тут теж змінили не всі радянські назви. В Іваничах та Мишеві досі є вулиці 8 Березня, та Першотравнева. Їх також вирішили лишити.

До речі, першотравневими називали вулиці по всій Україні на честь радянського Дня міжнародної солідарності трудящих. Тому ця назва мала б бути змінена, однак в Іваничівській та Литовезькій громадах, як бачимо, не охоче прощаються із радянщиною.

Інтернаціоналізм – це політичний рух, який прагне створити співпрацю націй. Поняття широко використовувалося у радянському союзі, де існували пролетарський (просував ленін) та комуністичний інтернаціоналізм. Основу комуністичного інтернаціоналізму становлять спільність класових інтересів пролетаріату, трудящих мас, спільність кінцевої мети робітничого класу — перемога комунізму, потреба протиставити міжнародному об’єднанню і взаємній підтримці капіталістів різних країн, міжнародну солідарність трудящих.

8 березня – вважають міжнародним жіночим днем. Проте у витоків свята стоять комуністи, а величезний вплив на його розвиток мав СРСР. І хоч свято 8 березня зародилося у 1910 році на Другій міжнародній соціалістичній жіночій конференції в Копенгагені. Тоді учасниці підтримали пропозицію німецької соціалістки Клари Цеткін щорічно відзначати День жінок на початку березня проведенням демонстрацій, де жінки заявляли б про свої права.

Дослідниця жіночого руху Марта Богачевська-Хомяк також стверджує, що 8 березня потрапило в СРСР зокрема через росіянку Інесу Арманд, яка була подругою Леніна і переконала його у необхідності “жіночого свята”. Після перемоги більшовиків це свято цікавило радянську Росію і звідти просувалися всі імпульси. Ініціаторка цього свята Клара Цеткін увійшла в комуністичний інтернаціонал і була активним діячем в СРСР. Детальніше про походження свята можете прочитати за посиланням.

Путінський режим катує, ґвалтує і вбиває сотні цивільних і військових українців, стирає з лиця землі цілі села й міста і жити на вулицях, назви яких пов’язані з росією чи радянським минулим, має бути соромно. Однак в Литовезькій громаді чомусь вважають по іншому. Тут влада і місцеві мешканці вперто закривають очі на криваві й жорстокі вчинки радянського союзу і росії, які тисячоліттями знущались з України. Можливо, варто отямитись і “українізувати” врешті-решт цих три вулиці?