Понад 100 000 «фронтових» кілометрів уже накрутив волонтерський бус підприємця з Нововолинська

Увечері 24-го лютого 2022 року­ Олександр Фісаюк з однодумцями був біля Нововолинського військкомату. А згодом уже разом з іншими добровольцями організовував блокпости. Через кілька днів їм підвезли зброю, записали до складу територіальної оборони.

Невдовзі ситуація на Волині стабілізувалася. Частина друзів пішла на фронт, Олександр же за станом здоров’я не міг служити, пише Волинь.

З великим жалем співрозмовник згадав нововолинських Героїв Олега Іванова, Ігоря Бричка, Юрія Міхеєва, яким він передав український прапор. Саме ці безстрашні бійці, які воювали в лавах “Айдару”, встановили стяг на високовольтній лінії у Бахмуті.

Волонтерська діяльність Олександра розпочалася із телефонної розмови з партнером по бізнесу з Іваничів, який був мобілізований в артилерійський підрозділ 14-ї бригади.

– Коли запитав, що їм на фронті потрібно, він мене скерував до командира, а той передав список необхідних речей. Коли глянув, чесно кажучи, був шокований, адже потрібно було все: від цвяхів – і до генератора та автомобіля. Проте за 5 днів ми зібрали не лише все, що значилося у списку, а навіть більше.

– Чи виробили ви свою схему волонтерської діяльності? – запитую.

– По-перше, маю власний склад, куди звозимо все для військових. По-друге, і це найголовніше, поруч – надійні друзі, побратими по волонтерській діяльності, зокрема Олександр Веселий, Андрій Бревко. Тісні зв’язки налагодили з нововолинським міським головою Борисом Карпусом, міською радою, де нам постійно допомагають, держслужбовці передавали через нас бійцям генератори, радіо­станції, теплий одяг. Разом із ними також придбали автомобіль для однієї з військових частин. У гарячих точках я особисто був понад 20 разів, а мій автомобіль накрутив туди більш як 100 (!) тисяч кілометрів. І зараз знову збираємося на Схід.

– Чи тільки з князівською бригадою співпрацюєте?

– Не лише. Допомагаємо й іншим військовим частинам. Пригадую, як через одного мого працівника, до речі, єдиного волинянина у підрозділі, потрапили до солдатів Луганської бригади, які сказали, що волонтерів ще не бачили в очі. Ми їм тоді привезли повербанки, зарядні пристрої, продукти харчування, одяг. Спочатку вони вишикувалися в чергу, бо думали, що це буде потрібно… купувати.

За словами Олександра Фісаюка, у їхньої команди склалися дружні зв’язки з мешканцями селища Баштанка на Миколаївщині. Фактично цей населений пункт його мешканці самі відбили в рашистів до приходу ЗСУ. Факт – унікальний.

– Уперше в це селище, де дислокувалася частина бійців нашої «чотирнадцятки», ми привезли багато медикаментів. Головний лікар однієї із тамтешніх лікарень допомогла нам їх правильно розподілити. За один день роздали ліки, а також продукти харчування більш як двом тисячам людей. Познайомилися з одним подружжям, через яке налагодили прання білизни для солдатів, підвезення продуктів у частини, організацію «банних» днів. Вони стали нашими надійними партнерами.

– З якими відчуттями їдете щоразу до лінії фронту? – цікавлюся.

– Туди хочеться їхати і їхати, аби побачити живими й здоровими друзів, знайомих, земляків, привезти їм усе, що замовляли, й потішити чимось приємним.

Тож будні волонтера Олександра Фісаюка нині складаються переважно з телефонних дзвінків та поїздок. Але він розуміє: просто зобов’язаний таким чином підтримувати захисників. А сил та енергії йому додають кохана дружина Надія, донька Даніела і син Матвій.