Символи і знаки які «мажуться на хліб» у Нововолинську
Як у Нововолинську «боролися» з комуністичним символами та свободою слова за часів мерства Сапожнікова та що не виконала нова влада.
У липні 2017 р. з ініціативи Олександра Ільницького і мене Владика Володимир-Волинський і Турійський освячує червоно-чорний прапор, щоб подарувати Нововолинській міській владі до дня відзначення 25-річчя церкви Святої Покрови і 25-річчя створення Братства вояків УПА. Під керівництвом старости Віталія Баглика і мене створюється оргкомітет по проведенню свята, пишеться сценарій по проведення свята і хресної ходи від церкви до Символічної Могили з обов’язковою зупинкою біля пам’ятника Т. Г. Шевченку, де передбачалися виступи учасників спорудження церкви. Ходу мали вести Владика Матфей і я.
Але ходу самозвано очолюють Володимир Рожелюк і ще один “зкацаплений” галичанин, заступник міського голови Андрій Сторонський, які до спорудження церкви не мають ніякого відношення. Вони відтискують мене від Владики Матфея, не роблять зупинки біля пам’ятника поету. Біля Символічної Могили мені слова не дали. На засланні виконкому, де вирішувалось питання, як бути далі з червоно-чорним прапором, приймається пропозиція А. Сторонського – оскільки у міської влади добрі стосунки з сусідньою польською владою, представники якої часто відвідують Нововолинськ, щоб не дратувати поляків, які не люблять Степана Бандеру – прапор не приймаємо. Мені міський голова, який вів засідання виконкому, слова так і не надав. На засіданні КР НРУ було вирішено підняти цей прапор над приміщенням КР, що і було зроблено. Комунальна служба через тиждень вночі зняла цей прапор.
Існує ряд тлумачень слова «Кацап». Особисто мені подобається визначення автора багатьох видань на тему «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина, коли він знаходився у штаті «Вермонт»(США) в еміграції в середині 80-х років минулого століття: «Нет в мире мельче, сволочнее и хамовитее особи, чем кацап. Рождённый в нацистской стране, вскормлённый пропагандой нацизма этот ублюдок никогда не станет человеком. У его страны нет друзей – либо холуи либо враги. Его страна способна только угрожать, унижать, убивать…» Існує кілька версій щодо етимології походження слова «кацап». Мені подобається версія – від «слів «как цап». Буква «К» випала з часом і залишилось «кацап».
Звертаюсь до старшого покоління Нововолинці – пригадайте. Яка була борідка у тов. Леніна? Как цап!
Переконаний – Нововолинськ врятувало від ще одного пришестя на «престол» у місті те, що не було другого туру виборів у місті, згідно «Закону про вибори»: 38% голосів за Карпуса, 28% – за Сапожнікова, 18% – за Бадзюна. У першому турі Сапожніков сповна використав свій потужний адмінресурс, як діючий мер – ремонт міської інфраструктури, ремонт стадіонів, Палацу Культури, ДЮЦу, пам’ятника прикордонникам біля 1-ї школи, навіть ремонт Символічної Могили, куди Сапожніков ні разу не ходив, коли в місті діяли Братство вояків УПА і Спілка політв’язнів і репресованих. У другому турі були задіяні голоси виборців – у місті достатньо прихильників і, особливо, прихильниць Сапожнікова, які сьогодні знаходяться на управлінських посадах.
У січні 1922 р. в газеті «НМ» появляється стаття редактора газети «НМ» – «Якщо потрібно, то готовий іти на амбразуру». Багато років я з ним співісную при цій газеті і при попередній «Робітничий голос»». Я з розумінням ставлюся до цієї публікації – тепер це орган ТзОВ газети «НМ». Зі своєї сторони зобов’язуюсь виписати цю газету. Публікація цієї статті, яку я написав нині, і буде гарантією того, що я випишу цю газету і реалізацією першого кроку редактора до амбразури. Я з повагою відношуся до існуючих сьогодні гасел «Не на часі», «Все для фронту» в умовах жорстокої війни з раш. – рф.
Я з розуміння ставлюся до того, чому замість обіцяного новим мером пам’ятника атовцям лежать кучі щебеню і піску. Але народний депутат Ігор Гузь обіцяв мені, Анатолію Бідзюрі і покійному Євгену Кліндухову, що місту потрібна комунальна газета. Тому хай це буде здійснено в майбутньому.
Вважаю, що на гарному квітнику, що постав на місці стояння засновника радянської держави, була табличка з відповідним написом. Щоб школярі, яких регулярно водять вчителі в міський музей, знали хто стояв раніше на цьому квітнику. Це була моя ідея, реалізована ще при правлінні Б. Сапожнікова.
Я дякую А. Бідзюрі за збережений інтернетний сайт «Нововолинськ без Сапожнікова» і бажаю йому здоров’я, якого в нього немає, як і в мене. Після зняття пам’ятника Зої Космодем’янській біля технікуму варто зосередитись на ліквідації пам’ятника комсомольцям біля ДЮЦу. Чим зможу буду допомагати йому.
І ще дещо про Нововолинські події дуже коротко.
Літом 1990 р. першорухівець Іван Крищук споруджує на центральній площі міста, там, де нині починається алея атовцям, пам’ятний знак-камінь зі словами «Тут буде споруджено пам’ятник Т. Г. Шевченку», з художньо вирізьбленим силуетом поета першорухівця Ярослав Федина засновує книгу «Збір коштів на пам’ятник», першорухівці Федір Сидорук, Василь Бордун організовують в приміщенні КР НРУ в 1990 – 1993 рр. збір коштів на пам’ятник.
Але пам’ятник поету буде споруджений переважно на бюджетні кошти у 1995 р. уже при меру-рухівцю Павлу Присяжному, у зв’язку з галопуючою інфляцією на купоно-карбованці. Біля пам’ятника у 90-х роках збирається рухівська, ТУМіська (Товариство української мови), УПівська (УПА – Українська Повстанська Армія), міська спільнота для проведення своїх заходів. Після 1998 пам’ятний знак-камінь зникає.
Зусилля, затрачені Анатолієм Бідзюрою і моїми, пам’ятний знак-камінь не був відновлений. На наше звернення щодо цього перший заступник Сапожнікова Володимир Рожелюк відповів: “Я нічого не знаю і, взагалі, цей знак-камінь не має художньої, ні історичної цінності”. Відповідь В. Рожелюка мене не дивує. Але на моє усне звернення до першої директорки міського музею Надії Войтюк я почув – це завелика каменюка, щоб її зберігати у музеї. Якщо згадати хто був ініціатором створення музею – сам Сапожніков, цей прихований кацап, пристосуванець – все становиться зразу зрозумілим. А потрібно було відділити гранітну плиту з силуетом поета від решти каміння, і розмістити в музеї.
Під час ГКЧП-іських подій в серпні 1991 року В. Сапожніков, як заступник тодішнього мера Жигалюка сидів тихо, як церковна миша. Вичікував. До зняття пам’ятника Леніна немає ніякого відношення. Але на початку будівництва церков різних конфесій про пам’ятник згадали і продали якомусь Дніпропетровському бізнесмену, а на вторговані кошти відлили церковні дзвони для церков: московського і Київського патріархатів з написом «На молитвену згадку майбутнім поколінням від міського голови В. Б. Сапожнікова». Не було б так образливо, якби мер, нагороджений багатьма орденами і медалями, оплатив все це своїм коштом. Дружина мера-доцента в банку майже мільйон. Далі – без коментарів.
Далі – знову коротко. Ще в радянські часи у Нововолинську народились дві конкуруючих між собою фірми по впровадженню в місті телебачення – «Львівська жінка» (керівник Ігор Желізко) та ТТІ (керівник Ярема), тут не обійшлося без впливу влади. Ігорю Желізко було завдано 15 ножових поранень якимось неадекватним юнаком – прізвище його невідоме. Його судили. Враховуючи близькі стосунки між В. Сапожніковим і Яремою, тут не обійшлося без впливу влади. Ігор Желізко тоді вижив, але через кілька років помер. Смерть Ігоря Желізка не дозволяє в цій втаємниченій справі поставити крапку. Нині наш міський музей багато в чому залишається «радянським». Перед міською владою стоїть питання – побудувати нове приміщення музею. Але це «не на часі». Я продовжую везти в ньому великий альбом «Пошаную свою славу» – назва не підходяща, але не я придумав цю назву.
