Священники мп мають зрозуміти: сила українського народу в єдності не з демонічною московією, а з Богом
Священники Української православної церкви Московського патріархату мають зробити подвиг – вийти з підпорядкування влади диявола і нарешті наблизитися до Бога.
Як я можу описати оголошення УПЦ МП про «незалежність» від Москви: я кріпак, працюю на господаря, але те, як сильно мені працювати, вирішую сам.
Ще раніше багато священників відмовилися поминати патріарха Кіріла. Потім був наступний крок – звернення до Вселенського патріарха відносно Міжнародного церковного трибуналу для нього.
Коли мене запитували, чому все це відбувається, я говорив: коли є невелика пожежа, то можна застосовувати маленькі засоби. Оцей перший маленький засіб УПЦ МП – непоминання Кіріла, аби люди трохи заспокоїлися. Коли цього видалося замало, то вони (УПЦ МП, – ВН) вирішили звернутися до Вселенського патріарха, якого ще вчора обзивали турецьким патріархом, із проханням провести церковний трибунал. Знову люди заспокоїлися. Але й цього надовго не вистачило. Чому? Тому що ціна цих заяв не співмірна з ціною, яку платять наші герої.
Ба більше, важко заперечити щось на слова путіна, який прийшов «захищати» Російську православну церкву в Україні, яка, мовляв, піддається переслідуванням. Тобто він прийшов «захищати» кожного священника, монаха чи єпископа Московського патріархату, вбиваючи мирних жителів, руйнуючи храми, знищуючи міста та села, ґвалтуючи та знущаючись.
Священники Московського патріархату безпосередньо причетні до війни в Україні, тому що скаржилися в міжнародні організації про переслідування МП. Були навіть офіційні звернення. Тому путін сприйняв їх як такі, що мають бути розглянуті, розглянув і ввів сюди свою дику ормаду.
Протягом восьми років війни в Україні жодного священника російської церкви, які співпрацювали з окупантами, навіть убиваючи українських воїнів, які благословляли звірства ворога у «ДНР»/«ЛНР», не було осуджено чи піддано суду з боку УПЦ МП.
Як збирається Собор? У кожній області проводять зібрання, де висувають кандидатів для того, щоб вони висловили думку певної єпархії. У більшості єпархій жодних кандидатів не висували – їх серед лояльних (тих, які будуть говорити і думати так, як потрібно, висловлювати позицію в дусі УПЦ МП) призначав сам єпископат. І на цьому Соборі не осуджено ні путіна, ні росію як країну-агресорку. Сказано, що і росія, і Україна не повинні виходити з процесу мирних переговорів, тому що є заповідь «Не вбивай!» Це ніби прирівняти ягня і вовка. Україна винна, бо вона приваблива для вовка.
Як наш славний ФСБшник Кіріл відреагував на це зібрання? Він сказав, що жодного письмового звернення до нього направлено не було. У другій заяві він зазначив, що ставиться з «розумінням» до всієї ситуації. Так само він, до речі, не заперечував, щоб його не поминали. Все – для того, щоб раби залишилися рабами.
Якщо УПЦ МП вийде з канонічної єдності з Московським патріархом, то вийде з канонічної єдності з усіма іншими патріархатами, адже не мала прямого євхаристійного єднання з Вселенською церквою – тільки через посередництво з Московським патріархом. «Нонсенс. Або ви (УПЦ МП, – ВН) стверджуєте, що на сьогодні є церква, яка відкололося і наразі не є канонічною, або надалі перебуваєте в канонічній єдності з Московським патріархом.
На сьогодні церква для росії – це великий інструмент впливу. Чому вони провели цей Собор? Тому що подзвонив представник ФСБ і сказав, щоб вони зібрали Собор і прийняли такі-то рішення. Тобто темники і працювали, і досі працюють.
Навіть ті священники, які виходять із МП, піддаються сильному тиску. На них тиснуть, зокрема, через парафіян. Це дуже важкий шлях, і не всі можуть на нього зважитися. У МП ніколи не було такого поняття, як вільна думка. Це в українській церкві є соборноправність.
Питання Української православної церкви Московського патріархату можна легко залагодити. Для цього достатньо назвати речі своїми іменами.
Наша влада може вирішити питання МП одним розчерком пера. Борони Боже ліквідовувати російську церкву. Чому? Тому що відразу з’являться мученики. Той розчерк пера давно потрібно було зробити: в Україні є дві православні церкви – Православна церква України та Російська православна церква в Україні. Не змінювати назву, а просто назвати речі своїми іменами. Тоді кожен свідомий українець, перш ніж переступити поріг цієї церкви, прочитавши «Російська православна церква», десять разів подумає. А в нас вовки в овечій шкурі – Українська православна церква. І якщо вони спокійно на сході України пишуть «Українська православна церква Московського патріархату», то тут, на заході, не доведи Боже обізвати їх Московським патріархатом. Це лицемірна позиція. Неправдомовство.
Якщо єпископ (не буду називати його імені) в один храм приїжджав і казав, що українська мова – це мова простонароддя, то в другому храмі він служив українською. Щоб втримати церкву в канонічній єдності з МП, можна послужити й українською. Це принцип не те, що подвійних, а потрійних стандартів, які не можуть мати стосунку до церкви.
Волинський регіон відіграє ключову роль у питанні подальшого існування Української православної церкви Московського патріархату, адже саме тут триває найзапекліша боротьба.
Історична Волинь – дуже специфічна земля, земля героїв. Коли у 1993 році я їхав на Волинь із Тернопільщини, мені казали, що я їду на червону Волинь. Сьогодні, коли я повертаюся додому, кажу, що приїхав із жовто-блакитної Волині.
Я вважаю, що Волинь – це земля, яка давала, дає і буде давати Україні героїв, це земля, де будуть зосереджені ключові визвольні суспільно-політичні процеси. Скупчення інтелектуальної української енергії (духовної і національної) – саме тут. Сьогодні, коли ми говоримо про духовний зріз, тут іде найбільша боротьба, тому що тут є паритет. Наприклад, на Львівщині боротьба МП і української церкви мінімальна, тому що храмів МП там майже немає. На сході навпаки більше московських церков. А Волинь – це фронт, де зосереджено потужні духовні війська й триває духовна боротьба. Ми будемо або духовним українським осередком, або духовним московським осередком. Сьогодні, дякувати Богу, українськість перемагає. Так, усе недосконало.
Мені розповідають: «Боже, ви захоплюєте храми». Я кажу: «Після 1917 року, коли захоплювали храми, то священників вішали; українських священників кидали в тюрми, вбивали. А тепер повернення своєї домівки ви називаєте захопленням?» Нам сьогодні кажуть, що ми не маємо права на свою духовну власність.
Маніпулюють, мовляв, у ПЦУ не можна переходити, бо це зрада віри батьків, бо тато ходив, мама ходила, бабуся ходила… А давайте візьмемо прадідів і прапрадідів, копнемо глибше і зрозуміємо, хто куди ходив.
Для священників Московського патріархату придумали так звану духовну присягу: «Виявляється, вихід із підпорядкування російській церкві – це зрада Богові. Перепрошую, порівнювати Бога і Російську православну церкву – це ніби порівнювати Бога і диявола. Вийти з підпорядкування диявола – це не зрада, а подвиг. Тому сьогодні я закликаю священників МП зробити подвиг – вийти з підпорядкування влади диявола і все-таки наблизитися до Бога. Ми в ПЦУ не ідеальні, але у всякому разі на наших руках немає крові закатованих, зґвалтованих, убитих».
Монастирі в російській церкві завжди були оплотами імперськості і саме там – найбільш залежні люди. «Тобто, щойно монахи в Почаївській лаврі щось заговорили про українство, то їх зразу – в Росію, а сюди – інших… Це ніби підрозділ. Тільки-но він починає бунтувати, їх (монахів, – ВН) відразу забирають, а на їхнє місце присилають більш послушних.
Однак монастирі чи лаври – це не тільки людський фактор і будівлі, а й зосередження великої духовності, це місце, намолене святими. Думаю, за допомогою великих святих українського народу наші святині все-таки будуть у лоні української християнської традиції. Напевно, це відбудеться зі зламом української свідомості.
Велика трагедія українського народу в тому, що без розривів ракет, снарядів, мін, бомб ми не почули Бога. А Він говорив до нас постійно. Перша революція, друга революція, Революція Гідності, 2014-й рік, дуже жахливі бої… А ми буквально через два-три місяці про все це забували. Зараз відбувається жорстока кровопролитна війна, щоб змінилося духовне та національне середовище України, щоб нарешті духовних і національно свідомих людей було більше, в тому числі в монастирях.
Просто забрати монастирі УПЦ МП неправильно. Знову ж таки, йдеться про створення образу мучеників. Давайте сьогодні не створювати образу мученика Російської православної церкви, якій до мучеництва як мені до космосу пішки. Вони (УПЦ МП, – ВН) самі себе знищують. Чим саме? Тим, що не можуть зняти з себе ошийник МП. І що довше триватиме війна, то більше люди помічатимуть цей ошийник і бачитимуть, у чиїх руках повідець. Я не хочу створювати образ нещасного мученицького МП. Який з диявола мученик?
Митрополит Київський і всієї України Епіфаній готує звернення до уряду з клопотанням про передачу одного з храмів Києво-Печерської лаври у відання нової монастирської громади Православної церкви України:
Але виганяти монахів не треба. Думаю, знайдеться частина свідомих монахів, які побачать світло в кінці тунелю. А яку позицію вони повинні зайняти? Українську? Ні, Божу. А Божа позиція така: Бог подарував нам землю, мову – і це треба поцінувати.
Джерелом для рубрики стало інтерв’ю капелана інформаційному агенству Волинські Новини
