Ціна вугілля: що буде з шахтарськими регіонами України після закриття копалень

22-го вересня Кабмін ухвалив концепцію державної цільової програми справедливої трансформації вугільних регіонів України на період до 2030-го року, яка передбачає поступове закриття державних вугільних шахт та реформування державної енергетичної політики через екологічні виклики.

Однією з перших буде закрита шахта ДП «Львіввугілля» «Великомостівська», повідомляє Дивись.info.

«Після закриття першої шахти працівників розподілити на інших п’ять – не проблема. Але коли закриватимуть і їх, питання із працевлаштуванням стоятиме досить гостро.

Крім того, ДП «Львіввугілля» є головним наповнювачем скарбниці міста. Наразі альтернативи нашому підприємству немає. Стоятиме питання, як виплачувати зарплати освітянам, медикам, як розвиватиметься місто.

Після проведення реформи децентралізації, Червоноград не зможе жити без надходжень», – каже голова профспілки шахти «Великомостівська» Степан Смілка.

Станом на сьогодні ще немає чітких обрахунків, скільки потрібно буде вкласти грошей у трансформацію вугільних регіонів України. Наразі йдеться про приблизно 30 мільйонів євро від ЄС та понад 200 мільйонів гривень з держбюджету.

«Закриття будь-якого підприємства – це болюча ситуація, але всі розуміють, що рано чи пізно цей момент настане. Головне – зараз допрацювати на шахті.

Хто зможе, вийде на пенсію, інших будемо намагатися працевлаштувати. Звісно, багато людей виїжджає за кордон, але більшість хочуть залишатися і працювати тут, якщо буде гідна зарплата.

Розуміння є у людей, що шахту треба закрити, але хочеться, щоб на її місці з’явилося інше підприємство», – зауважив Степан Смілка.

Альтернатива вугіллю має бути, вважає народний депутат, голова підкомітету з питань вугільної промисловості Комітету ВРУ з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Михайло Бондар.

«Ми бачимо, що Європа, говорячи про зелену енергетику, заборону викопних видів палива, а також через шантаж Росії, зрозуміла, що треба рухатися іншим шляхом.

А щодо України, то у питанні вугілля ми завжди будемо залежати від Росії: РФ блокує вугілля, яке ми намагалися закупити Казахстані, а також антрацит з шахти ДТЕК.

І цей шантаж буде завжди. Реалії такі, що альтернатива все одно має бути», – каже політик.

За його словами, держава повинна поставити собі питання чи повністю ліквідовувати теплову генерацію, чи ні.

«Якщо ліквідовуємо, тоді не треба шахт. Якщо не ліквідовуємо, тоді маємо визначитися чи нам завжди буде вдаватися закуповувати вугілля і чи воно буде за тією ціною, яка нас влаштовуватиме», – продовжує Михайло Бондар.

Водночас він наголошує, що відмова від видобутку вугілля, а відтак, трансформація шахтарських регіонів, аж ніяк не зніме проблему. Навпаки, вона ще багато років потребуватиме серйозно фінансування з державного бюджету, зокрема на створення нових робочих місць, розв’язання екологічних питань, як-от терикони, грунтові води, метан тощо.

«Держава має чітко все прорахувати і лише тоді ставити перед собою запитання, що робити і як трансформувати вугільні регіони. А почати – зі створення підприємств. 200 чи 300 нових робочих місць дозволять перекваліфікувати шахтарів чи їхніх дітей, які вирішили навчатися на гірничих спеціальностях.

А ось люди передпенсійного віку, так чи інакше, незважаючи на свій силікоз, намагатимуться доробити до пенсії на шахті. І не треба чекати на створення робочих місць на базі якогось вугільного підприємства. Це перспектива на майбутнє, а робочі місця потрібні вже», – каже Михайло Бондар.

Політик переконаний, що зволікання призведе до бунтів, адже вже сьогодні відбуваються регулярні страйки через заборгованість із зарплати. Крім того, це загрожує перетворенню регіону на депресивний.

«Коли закриють шахти, а альтернативи не буде, місцева влада не матиме можливості наповнити свій бюджет.

А отже, не буде ремонтів шкіл, доріг, лікарень, не буде грошей на зарплати бюджетникам, зокрема вчителям та лікарям. Бунтуватимуть підприємці, адже основними споживачами їхніх товарів та послуг є ті ж шахтарі», – зазначає народний депутат.

Натомість на закриті підприємства мають прийти інвестори – вітчизняні чи закордонні, адже кожна шахта – це приблизно 40-50 гектарів землі, комунікації, залізничний зв’язок.

Така інфраструктура буде безцінною для індустріальних парків. Тим часом днями уряд ухвалив постанову «Про припинення ліквідації Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України».

Натомість на основі НАК «ЕКУ» створити суб’єкт господарювання, що об’єднає державний пакет акцій ПАТ «Центренерго» та частину державних вугільних активів. Після цього ФДМУ має забезпечити підготовку об’єднаної компанії до приватизації.

«Наразі не зрозуміло, які саме шахти туди потраплять і з яких регіонів? Хто керуватиме структурою чи це буде лише ширма для ввезення вугілля, чи, навпаки, нова новостворений орган сприятиме розвитку Центренерго та тих шахт, які увійдуть у вертикальну інтегровану компанію», – каже Михайло Бондар.

Як це було у Німеччині

Лідером трансформації вугільних регіонів у світі є Німеччина, де 21-го грудня 2018-го року у місті Ботроп була закрита остання шахта з видобутку кам’яного вугілля.

Цю подію транслювали у прямому ефірі, а політики назвали її чорним днем в історії країни. Утім, сам процес трансформації вугільних регіонів розпочався у 60-х роках 20-го століття після того, як стало зрозуміло, що німецьке вугілля програє у ціні імпортному.

Перші два етапи мали насамперед економічні причини. Після закриття шахт вугільні регіони стикнулися з низкою проблем, серед яких брак альтернативи.

«З’явилася проблема безробіття, яка швидко розвивалася. Ті, хто там мешкає, вважають, що вони протягом сотні років своєю працею забезпечували економічний розвиток краю.

Це дуже важкий момент для самооцінки, коли людям кажуть, що зараз ви є проблемою», – пояснює старший консультант Germanwatch з питань Південно-східного та Східного європейського партнерств Мартін Шон-Чанішвілі.

Ще одним серйозним викликом під час трансформації вугільних регіонів стали екологічні наслідки: забруднений грунт, вода і у випадку з кам’яним вугіллям – відкачування води з шахт, так звані вічні проблеми.

Однак про цілковите припинення видобутку вугілля у Німеччині, наразі, не йдеться. Тут і досі продовжують видобувати буре вугілля. Відмовитися від нього планують до 2038-го року.

«Я вважаю, що коли говорити про соціальні та економічні наслідки, то різниці між регіонами, де видобувають кам’яне та буре вугілля, немає. У видобутку бурого вугілля задіяно до 30 тисяч людей, що для Німеччини не так вже й багато. Але це галузь, яка дуже сильно впливає на економічну спроможність та соціальну стабільність цих регіонів», – каже Мартін Шон-Чанішвілі.

На його думку, сьогодні в українському суспільстві практично відсутній діалог щодо трансформації вугільних регіонів. Мешканців цих регіонів ніби у темряві – вони не розуміють, коли шахти закриватимуться, як це будуть робити, куди йти звільненим працівникам.

«Останнє чого бракує – це діалогу на центральному рівні про трансформацію вугільних регіонів та видобуток вугілля. Усе суспільство має бути залучене до нього щодо того, як краще розвивати регіон і які будуть альтернативи.

Думаю, це непроста розмова. Вона і в Німеччині була дуже непростою. Але діалог вкрай потрібний і його слід розпочати якнайшвидше», – наголосив Мартін Шон-Чанашвілі.