«Шахту треба любити», – інтерв’ю з директором «Бужанської» Олександром Назаруком

Вже більше року шахту «Бужанська», що знаходиться неподалік Нововолинська, та входить до складу ДП «Волиньвугілля», очолює Олександр Назарук. За цей час він зумів налагодити роботу копальні, зокрема за допомогою інвесторів закупити нове обладнання та відкрити нову лаву. Напередодні професійного свята керівник шахти розповів про те, як вдалося реанімувати шахту, якій прогнозували закриття.

Олександр Назарук працює на «Бужанці» вже 22 роки. Він пройшов шлях від звичайного учня гірничого робітника до начальника дільниці підготовчих робіт, а потім і до директора шахти. Каже, за цей час настільки полюбив шахту, що навіть зараз не може всидіти в кабінеті, а регулярно спускається в копальню. І щиро зізнається, що під землею зовсім інше життя.

Оскільки шахта за стільки років стала для Назарука вже рідною, то він, очоливши її, докладає максимум зусиль, аби продовжити їй життя і зробити рентабельною. А гірники, побачивши таку самовіддачу, наполегливість і відданість улюбленій справі, допомагають розбудовувати гірниче підприємство. Так, за рік їм вдалося зробити майже неможливе – вперше з 2019-го року на шахті «Бужанській» відкрили нову лаву. Це стало можливим завдяки інвестору, який вклав 27 мільйонів гривень. А наразі тут готуються до відкриття ще однієї лави.

Під час розмови з журналістами БУГу напередодні Дня шахтаря Олександр Назарук, який, приступив до виконання обов’язків директора шахти «Бужанська» 13-го липня 2023 року, розповів про свій професійний шлях. Зокрема, як йому вдалося із учня гірничого робітника очолити шахту, про актуальний видобуток чорного золота, які перспективи бачить у вуглевидобувній галузі та чи добудують, на його думку, 10 копальню. Також керівник «Бужанки» поділився пробемами й труднощами, які наразі переживає підприємство: нестачу працівників, забогованість зі сплатою ЄСВ та взаєвовідносини з ув’язненими, які почали працювати на копальні наприкінці минулого року. Окрім цього Олександр Назарук щиро зізнався ким йому краще бути: директором шахти чи все-таки керувати прохідниками.

– Ви людина на шахті – не нова. Знаєте дуже добре шахтарську роботу. Як давно у вугільній галузі? На яких копальнях доводилось працювати?

– Я в шахтарській справі з 2002 року. Влаштувався на шахту Бужанська. І до цих пір тут працюю. Я починав з учня гірничого робітника. Потім був гірничим робітником на дільниці першого ряду. Після цього, гірником з ремонту гірничих виробок. В 2007 році навчався в Червоноградському гірничому технікумі.

Керуючим майстром був на дільниці РВР, заступником начальника. Після того мене “перевербували” на дільницю підготовчих робіт на прохідку. Там я був гірничим майстром, помічником начальника, потім став начальником дільниці підготовчих робіт. І займав цю посаду до липня 2023 року. І вже з 13-го липня мене призначили директором шахти “Бужанська”.

– До запуску нової лави йшли довго. І не завжди було легко. І не всі вірили, що це таки відбудеться. Розкажіть детальніше, як все-таки вдалося досягти цього результату?

– З самого початку в нас була лава 455. Славнозвісна, про яку знала вся Україна. Вона була механізована. Але з неї неможливо було видобувати вугілля, бо був великий приток води, складні гірничі гідрологічні умови. Це каторжна робота, бо весь час у воді, постійно техніка ламалася. Прийняли правильне рішення і поставили цю лаву на демонтаж. Ми почали підготовку до демонтажу. За той період прийняли рішення про відкриття нової лави 456. І ми попутно, поки йшов демонтаж, почали підготовку до запуску. Тоді ще був проект із засудженими.

До нас прийшла перша партія засуджених. Це була велика підтримка для шахти. Бо тими силами, які в нас на той час були, а це 25 прохідників і 30 інших гірників, важко було б щось зробити. Половину прохідників ми перевели на видобувну дільницю для підтримки, бо невистачало сил. І прийшли ще засуджені. Прохідники йшли в розрізну піч, а засуджені, які вже на той час стали гірничими робітниками, на відновлення 456 вентиляційного штреку, бо вирубка була в жахливому стані. За три місяці ми з ними провели роботи по відновленню, тобто підривка, ремонт колій, перекріплення, перезатяжка, облаштування водозбірників.

Було важко, бо роботи багато. Але найголовніше, що в людей було бажання, заробітна плата і нормальне забезпечення на шахті. Ми в основному мали все для того і швидкими темпами все зробили. Привезли інвестори нам обладнання. Нову лаву зарядили і в червні запустили. Не все так гладко йшло, як хотілося. Бо обладнання для людей зовсім нове. Але навчилися, хоча були й поломки. Проте люди вчаться і мають бажання працювати. Зараз ми видобуваємо вугілля. Поки що не так, як хочеться, але сто тонн ми в добу даємо. Це сухе, якісне вугілля. Вже цього тижня почали видавати його людям на зиму на опалення приміщень. Зараз у планах та сама 455. Але ми почали нову розрізну піч. Будемо йти прямим ходом. Це буде 200 метрів лави. Готуємося. Запустили дільницю підготовчих робіт. Проходка в нас є. Шахта розвивається.

– Ви вже згадали про в’язнів. Кадровий голод відчувався скрізь. Зокрема й на шахтах. В’язні збільшили робочу силу. Як відбувається взаємодія ув’язнених із гірниками? Чи спілкуються вони між собою?

– Це насторожувало спочатку всіх. Це щось нове було. Ув’язнені таки, як не як. Було страшнувато, як прийме колектив і як воно буде відбуватися. Але навіть я сам здивувався, хоча й готувався до цього, колектив прийняв нормально, спокійно. Навіть першу партію в’язнів, які приїхали голодні, голі й босі, люди вділи, відкормили й забезпечили усім необхідним. Втяглися в колектив нормально. Нічим вони не відрізняються від звичайних людей. Роботу свою виконують, конфліктів в нас не виникає.

В основному намагаємося все контролювати. Навіть, якщо якийсь негаразд є, то ми його відразу присікаємо. Але жодних побутових конфліктів немає. Зараз 60 ув’язнених в нас працює.

– Раніше в газетах завжди писали про виконання і перевиконання планів. Не станемо порівнювати те, що було раніше і є зараз, але чи можете сказати про актуальний видобуток чорного золота?

– Ми плануємо виходити на 3 тисячі, потім збільшувати до 5-ти тисяч. Також в планах запустити в жовтні ще 455 лаву, то хочемо вийти на рівень 10-ти тисяч чистого і доброго вугілля. Тим паче, що в нас є збут. Наше вугілля відразу забирають. Ми відвантажуємо на ж/д вагони і відправляємо на ТЕС. Воно у нас не залежується.

– Не секрет, що вуглевидобувна галузь переживає не найлегші часи. Навіть багато волинян перестають називати наш край вугільним. Хоча це далеко не так. Які, на вашу думку, перспективи у цьому важливому питанні і чи побачимо ми колись добудову 10 шахти?

– Все залежить від зацікавленості держави. Бо нинішня вся держпідтримка йде на виплату зарплати. Основне фінансування йде від інвесторів. На сьогодні наша шахта забезпечена всім: від спецодягу до найменшого гвинтика. За минулий рік ми перекрили дахи у всіх будівлях. Цьогоріч продовжуємо. Обладнання привозять нове. У нас є все. Перспективи теж є. Я думаю, шахту ми розкрутимо, навіть добре розкрутимо. Щодо добудови 10 шахти, то звичайно, хотілося б, щоб держава звернула увагу на неї і виділила фінансування. Щоб цю шахту розвивати.

Зараз основна проблема в людях і в фахівцях. Немає в нас основних професій. Хто на пенсію вийшов, хто регрес оформив, решта воює. А молодь не йде, не хоче ніхто. То щоб в шахту вкласти гроші, треба ще, щоб було кому в ній працювати. Це найважливіша причина.

– Ще одне болюче питання, з яким звертається населення і гірники, це сплата ЄСВ. До нас надходить чимало скарг, особливо виникають питання про оформлення пенсій. Яким Ви вбачаєте алгоритм вирішення цієї проблеми?

– Це не все так відразу робиться. Ми тільки почали працювати й видобувати вугілля. Буде реалізація. Ми вже відправили партію вугілля на ТЕС. Зараз ми почнемо збільшувати видобуток, буде більша реалізація вугілля й будуть надходити кошти. Тоді обов’язково почнеться виплата заборгованості. Бо ще ж є поточні заборгованості по заробітній платі за минулі роки. Зокрема, листопад “висить”. А так за цей рік більше заборгованості немає. Ми плануємо гасити усі заборгованості. Бо там є і по пенсійному фонду. Є багато питань. Але в планах все це вирішувати і виплачувати.

– Нещодавно виник ще один скандал. Коли прокуратура опублікувала факт затримання на хабарі заступника міністра енергетики, який хотів за певну винагороду, а це пів мільйона, перевезти обладнання із східних шахт до Волинсько-Львського вугільного басейну. Можливо, ви знаєте, куди це обладнання мало йти? Чи причетні наші шахти до цього?

– Я не скажу, що наші шахти причетні. Те, що нам прийшло, то прийшло. Ще кабельну продукцію привезли на зберігання нам. Це, мабуть, про шахти Львівського басейну. Бо те, що нам мають привезти, то його привезуть. Наприклад, прохідницький комбайн, один нам привезли ще до того скандалу і ми будемо приступати до його монтажу й ремонту, а два видобувних ще в дорозі. Але вони із заводу приїдуть.

– Ваші підлеглі із неприкритою любов’ю кажуть, що давно не було такого керівника в них. Ви особисто майже щодня спускаєтеся в шахту. Що це? Ви хочете особисто контролювати сам процес?

– Як казав колишній керівник, шахту треба любити. Там зовсім не те повітря, зовсім не та атмосфера. В шахті краще. То не для того, щоб людей контролювати. Це просто для себе. Поїхати, лопатою покидати, в лаву полізти і подивитися, з людьми поспілкуватися, чи на проходку піти. Я ще часом люблю на комбайні попрацювати. За стільки років неможливо без шахти. На місці не всидиш. Я тут в кабінеті не сиджу. Я не можу на місці сидіти. Мені треба порухатися.

– Ви раніше були начальником проходки. Справа відповідальна і важка доволі. Ким вам краще бути: директором шахти чи все-таки керувати прохідниками?

– Важче директором. Бо особистого життя вже взагалі немає. Відповідальність та сама, просто збільшився колектив. Треба кожного вислухати, кожному постаратися і допомогти. Так само з військовими. Підтримувати контакт. Бо в кожного є якісь потреби й треба допомагати. Там було менше. Спочатку 130 було людей, потім 60, а потім стало 30.

А тут 459 всього. І кожному треба приділяти увагу. Там більше знаю кожного, бо всі на очах, зі всіма працював. А з ким не попрацював, то познайомився. В основному, то всіх людей знаю на шахті.

– Ми записуємо інтерв’ю в переддень професійного свята – Дня шахтаря. Що хотіли б побажати своїм колегам? І як особисто ви відзначаєте це свято?

– Зазвичай в сімейному колі святкуємо. В мене тато дружини теж шахтар. Своїм колегам хочу побажати найперше миру в Україні, здоров’я і щоб їхні спуски дорівнювали виїздам. Бо безпечність в нашій праці надзвичайно важлива.

Дивіться незабаром на сторінках БУГу, як журналісти спускалися в шахту “Бужанська, разом із директором Олександром Назаруком.