«Женили комина», «кликали долю»: як українці проживали осінь
Навіщо восени влаштовували «весілля» комину, залишали вечерю для предків і заводили коня до хати? Українські осінні звичаї зберігають чимало історій, які сьогодні можуть здивувати.
Про них у програмі «Тема дня» на радіо БУГ розповіла етнологиня, кандидатка історичних наук, провідна наукова співробітниця Волинського краєзнавчого музею та наукова співробітниця музею історії сільського господарства Волині у Рокинях – Алла Дмитренко. Говорили про осінні свята, поминальні традиції та весільні звичаї, які визначали життя українських родин.
«Весілля» для світла
Одним із початків осені в народному календарі було свято Семена. Із ним пов’язували «женіння комина» – освітлювального пристрою, у якому палили лучину. Навесні його прибирали, а коли вечори ставали довшими – повертали до хати.
Цю подію відзначали гуртом. Сусідки приносили страви та збиралися в одній оселі.
«Отак зібралися в складчину, поженили комина, внесли, почепили… Новий рік освітлювальний розпочався», – розповідає Алла Дмитренко.
За цим незвичним «весіллям» стояла цілком практична зміна: робота поступово переміщувалася з поля до хати.
Покрова і сподівання на заміжжя
Осінь була часом весіль. Урожай уже зібрали, тож родини могли прийняти гостей, підготувати придане, придбати одяг до свята.
«Люди нарешті мають що їсти. І вони співають не тому, що мають їсти, а тому, що можуть прийняти гостей», – пояснює етнологиня.
Із цим пов’язані й дівочі прохання на Покрову: «Свята Покровонько, покрий мені головоньку». Дівчата сподівалися на сватів, адже до посту ще потрібно було встигнути пройти всі передвесільні етапи.
Саме весілля мало засвідчити, що громада приймає новостворену родину.
«Весілля – це, вибачте, не застілля, а низка обрядів, яка полягає в соціалізації родини, у прийнятті громадою цієї родини», – наголошує Алла Дмитренко.
Вечеря для предків і мед для сусідів
Осінь була також часом поминання померлих. Дослідниця розповіла про традиції, які записувала на Центральному Поліссі: там поминальні «діди» були пов’язані зі святом Михайла.
Готували коливо та борщ, залишали страви для предків. Родини, які мали пасіку, передавали мед сусідам і родичам. Не оминали й тих, хто жив далі, але не мав меду до поминального столу.
«Бо ділитися – це заради покійників, яких ми повинні пам’ятати», – говорить етнологиня.
Кого заводили до хати на Введення
«Прийде Введення – приведе свят», – згадує народний вислів етнологиня. Це свято вважали особливим рубежем і уважно стежили, хто першим переступить поріг.
За народними віруваннями, перший відвідувач міг принести господарям добробут або невдачу. Подекуди господарі самі подбали про «доброго гостя»: заводили до оселі коня чи лоша. Худоба була цінністю, тож її поява символізувала достаток.
Катерини, Андрія та очікування своєї долі
У розмові торкнулися також свят Катерини й Андрія та пов’язаних із ними сподівань на майбутній шлюб. Тема одруження не зникала із завершенням осіннього весільного сезону: попереду був наступний, до якого теж готувалися.
Під час Пилипівки молодь уже розучувала колядки й майструвала різдвяні зірки, а дівчата плели солом’яних «павуків». За словами етнологині, кожна донька на виданні мала виготовити свого.
«Якщо в хаті три доньки на виданні, то мало бути три павуки, щоб спіймати нареченого в тенета», – розповідає Алла Дмитренко.
Осінні звичаї показують, наскільки тісно перепліталися праця, віра та побут.
У попередній програмі «Тема дня» гостем студії був Андрій Тимчук, лідер гурту «Флайза», який розповів про секрет успіху колективу та майбутні музичні плани.
Слухайте «Тему дня» на Радіо БУГ щовівторка і щочетверга о 19:30 bug.fm
