Чи справдились слова Ярослава Федини «Ми вб’ємо осиковий кілок в ідеї комунізму» в Нововолинську

«Ми вб’ємо осиковий кілок в ідеї комунізму». Ці слова Ярослава Федини, одного із фундаторів Нововолинського Руху (НРУ) прозвучали 21-го січня 1990 року на засніженій літній естраді в парку на 3-му мітингу «За демократичні вибори».

Згідно з віруванням слов’ян, ще в дохристиянські часи при виборі нової стоянки для проживання потрібно було вбити в землю осиковий кілок, який оберігав від усього злого.

То ж чи справдились ці слова Ярослава Федини?

21-го січня 1990 року в Україні відбулася велелюдна акція «Живий ланцюг» між Києвом і Львовом, присвячена Дню Соборності — Дню Злуки УНР і ЗУНР у Києві. Оскільки Нововолинськ знаходився в стороні від акції, КР Нововолинського Руху прийняла рішення провести в цей день мітинг. Заяву на мітинг, як і положено, подали першому заступнику голови міськвиконкому Віктору Сапожнікову з проханням, щоб хтось від влади виступив на мітингу. І той запитав:

«Синьо-жовтий прапор на мітингу буде?»

«Буде!», – відповіли йому.

«Я під синьо-жовтим прапором виступати ніколи не буду», – заявив тоді Сапожніков.

Під час мітингу розповсюджувались агітки, листівки, погоджені зі страйковим комітетом шахтарів, прізвищами кандидатів до міської, обласної рад і Верховної ради УРСР. Листівки виготовляв на примітивному складському комп’ютері на «Оснастці» Ігор Кутасевич.

До міської ради були обрані 16 депутатів від «Оснастки», Ф.Свідерський, І. Чуйко, Б. Бусловський, І. Семенюк — до обласної ради, Ф. Свідерський переміг у 2-му турі компартійного номенклатурника С. Лесика до Верховної Ради УРСР.

У 1994 році Нововолинський Рух розділився на 2 ворогуючі між собою групи – МО НРУ або Рух-партія (це була вимога часу — наближались чергові вибори у 1994 р.) і КР НРУ – громадська організація.

Обраний у 1994 році мером міста рухівець П. Присяжний вимушений 1996-го подати у відставку через ворожнечу між Рухами.

А як же з гаслом «Ми вб’ємо осиковий кілок?»

Розкол в Русі мав велике негативне значення для міста. Нововолинськ, як «молоде соціалістичне місто, яке у 1980 році мало стати містом комуністичним» (вирази із буклетів, брошур того часу) мав весь радянський спектр у назвах вулиць. Перше серйозне перейменування — зразу 19-ть вулиць було зроблено у 1992 році після ГКЧП (1991 р.). Але далі з кінця 1996 року почалася ера Сапожнікова і процес перейменування затягнувся на довгі роки.

Віктор Борисович прикладав всі зусилля, щоб не перейменувати вулицю Піонерську на вулицю Рухівську. Тепер це вулиця Шептицького.

Не буду далі зупинятися на перейменуванні вулиць — є на часі приклади пізніші.

16-го вересня 1990 року на місці нинішньої стели воякам АТО був споруджений і освячений пам’ятний знак-камінь з художньо вирізьбленим силуетом Т. Г. Шевченка з написом «Тут буде споруджено пам’ятник Т. Г. Шевченку». Пам’ятник поету був споруджений у 1995 році.

Нинішні і минулі міські посадовці (крім П. Присяжного і М. Вісьтака) до спорудження пам’ятника поету не мають ніякого відношення. Але після 1998 року пам’ятний знак-камінь було знищено.

Вердикт Володимира Рожелюка — знак не мав ніякої історичної і художньої цінності.

У 2014 році комфортні для міського голови люди звертаються з проханням присвоїти запеклому антиукраїнцю М. Меркулову і типовому компартійному функціонеру М. Лейкіну звання «Почесний громадянин Нововолинська». На сесії міської ради послушна більшість під керівництвом мера приймає рішення: М. Лейкіну присвоїти, М. Меркулову — не хватило одного голосу. Процес рестанілізації почався.

У жовтні 2017 року єпископ Володимир-Волинський і Турійський Матвій прийняв пропозицію Нововолинських першорухівців (голова оргкомітету З. Колбун) очолити хресну ходу 14-го жовтня від храму Святої Покрови до символічної могили захисникам Вітчизни. Але хресну ходу самочинно очолюють заступники міського голови Андрій Сторонський і Володимир Рожелюк, хоча вони не мають ніякого відношення до спорудження храму і могили.

30-го серпня 2016 року я пишу до 25-річчя незалежності України статтю «Нововолинські ГКЧП».

Редактор «НМ» І. Лісовий розписується, що стаття буде надрукована. Але стаття не була надрукована, тому що в читачів виникало б запитання — а що робив Віктор Сапожніков в тривожні дні ГКЧП-ких подій?

22-го травня 2017 року – день перепоховання Т. Г. Шевченка. Після чергового персонального виступу мера я прошу дозволу на виступ у ведучої мітингу О. Марків і чую: «Я можу дозволити тільки з дозволу влади».

У лютому 2014 року на сесії міської ради мер пишався тим, що у грудні 2013 року у тривожні дні на Майдані Віктор Янукович нагородив його «Орденом за заслуги ІІ ступеня»:

«Я заслужив цей орден».

Заслужив — це вже як козацький полковник?

На одну із 16-ти пропозицій міської краєзнавчої конференції від 14-го жовтня 2017 року спорудити пам’ятний знак репресованим і депортованим «смотрящий» Володимир Рожелюк дав останньому голові Братства вояків ОУН-УПА С. Пасічнику відповідь — споруджувати пам’ятник недоцільно, тому що у місті є пам’ятник першобудівникам міста.

У 2000 році на Кучмівському Референдумі мер особисто спонукав мене, як голову дільничної комісії, фальсифікувати результати виборів шляхом збільшення кількості виборців, що взяли участь у голосуванні. На моїй дільниці, а це ліцей, це не пройшло, на інших дільницях явка виборців була вища 90%.

2-го березня 2018 року у зв’язку з появою «Закону про декомунізацію» (назва скорочена) мер отримав лист від голови Інституту національної пам’яті В. В’ятровича, де є такі слова:

«вище згадане мозаїчне панно присвячене подіям Жовтневого перевороту 1917 року підлягає обов’язковому демонтажу».

Міський голова, користуючись адмінресурсом, підім’яв усіх посадових осіб (крім голови ОСББ), які причетні до того, щоб демонтувати панно. Окремі посадовці — смотрящий Володимир Рожелюк — почали «покращувати панно»:

«Нами разом з ОСББ (брехня!) вжиті заходи по закриттю окремих частин панно».

Нечуване святотатство! Гібридна міська влада створила гібридне мозаїчне панно. Першорухівці не витримали цієї наруги і 15-го вересня 2019 року приклеїли на панно плакат «Декомунізація по-сапогівськи, мундири по-більшовицькі». Через тиждень плакат було зірвано.

У 2009 році за погодженням з головою обласного товариства краєзнавців Г. Бондаренком я ініціював проведення в Нововолинську науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження Степана Бандери (01.01..1909 р.). Вимога Г. Бондаренка – по матеріалам конференції випустити збірник доповідей, що не було зроблено по вині заввідділом Світлани Груй. Частина доповідей зникла.

В кінці 2018 року в Луцьку, Володимирі-Волинському, Ковелі, Горохові вшанували червоно-чорний прапор. Вшанували по-різному. Свободівці і першорухівці винесли на сесію міської ради кілька варіантів. Як на мій погляд, найкращий варіант був — підняти червоно-чорний прапор зліва від стели Небесній сотні.

Сесія Нововолинської міської ради, на якій розглядалось питання – як бути з червоно-чорним прапором, який освятив владика Матфей, відбулася 22-го листопада 2018 року.

Міський голова Віктор Сапожніков роздратовано перебивав депутата обласної ради Б. Бабійчука, який пробував зробити аналіз підняття червоно-чорного прапора в інших населених пунктах області. Мені міський голова не надав слова зовсім.

Приведу рішення сесії коротко:

— на приватних будинках, балконах, магазинах, підприємствах можна поруч з

–державним прапором використовувати червоно-чорний прапор;

— на адмінбудівлях – не можна.

Основні аргументи влади і депутатів, які підтримали це рішення:

• до нас приїздять поляки, тому не будемо їх дратувати;
• ІІ Великий Збір ОУН 1-3 квітня 1941 року не висловив свого відношення до червоно-чорного прапора.

Це маніпуляція – в резолюціях ІІ Великого Збору ОУН від України 4-го квітня 1941 року чітко визначено, що крім «національно-визвольного синьо-жовтого прапора існує ще революційний червоно-чорний прапор – це символ боротьби і крові…, символ безнастанної кривавої боротьби за українську землю».

Тому Нововолинська КРНРУ червоно-чорний прапор, освячений владикою Матфеєм, 1-го січня 2019 року, в день народження Степана Бандери, підняла його над цим приміщенням.

21-го січня 2020 року в День «Живого ланцюга» перед Днем Соборності червоно-чорний прапор, який так дратував міську владу, зник.

7-го лютого 2020 року я звернувся до начальника Нововолинської поліції з проханням знайти злодіїв.

13-го лютого отримав відповідь від т. в. о. Василя Бучинського:

• кримінальної справи не відкривали у зв’язку з незначною заподіяною шкодою – 60 грн;
• до адміністративної відповідальності також нема кого притягнути, тому що камера спостереження, установлена на виконкомі, не працює.

Моя відповідь на заклик Ярослава Федини «Ми вб’ємо осиковий кілок в ідеї комунізму» – у Нововолинську мета не досягнута.

Не можуть ті наші міські посадовці, комсомольська юність і компартійна зрілість яких пройшла під радянськими символами, відмовитись від них.

Кожний, хто уважно прочитає ці нотатки, зробить висновок – зникнення червоно-чорного прапора КР НРУ – це справа рук міських посадовців, які дали вказівку УКГ зняти прапор до 21-го січня, щоб 22-го січня не дратував їх під час чергових парадних зборів.

28-го січня 2020-го члени КРНРУ відновили червоно-чорний прапор над приміщенням КР.

P.S. Цей матеріал був розміщений за місяць до виборів 25-го жовтня у вікні приміщення КРНРУ і на рекламній дошці мого дому під назвою «Чому я не буду голосувати за Сапожнікова».

Зосим Колбун, першорухівець, краєзнавець, автор книги “Історія в
національно-демократичному та духовному вимірах”