Минуле, сьогодення і майбутнє «червоної» школи
Про неї говорять, за неї сваряться, її відстоюють, біля неї фотографуються. Вона така – одна і єдина. І найкраща. Бо унікальна. Ми називаємо її червона школа.
Насправді, це – будинок чоловічої гімназії, що був збудований у 1900 році у Володимирі-Волинському у цегляному стилі з червоної неоштукатуреної цегли. Директором був Максим Миколайович Бильдін – представник учительської династії, освічена людина, який володів багатьма іноземними мовами, товаришував з Юхимом Кримським – батьком відомого поліглота Агатангела Кримського.
На початку ХХ століття у цьому навчальному закладі здобував освіту уродженець села Заріччя Володимир-Волинського району Микола Рокицький (1901-1944), що став талновитим художником-монументалістом, автором багатьох монументальних робіт у Києві, Харкові і Одесі. Одна з його найвідоміших фресок – « Яблуня» зберігається у Львівському Національному музеї імені А.Шептицького.
У 30-х роках ХХ ст. у чоловічій гімназії навчався Єжи Антчак – відомий польський режисер, який проживає у США, лауреат премії Оскар. На окремих цеглинах будинку можна прочитати імена студентів, польською мовою, зроблені гімназистами в той час. Можливо, цей діяч кіно лишив і такий слід у нашім місті.
Після Другої світової війни там навчились і далі хлопчики, аж до 1954 року. Ще донедавна там здобували освіту учні 1-4 класів школи №1. Неподалік знаходився фруктовий сад і земляні ділянки, які обробляли школярі. Сьогодні споруда, хоч і занедбана та понівечена, все ж зберігає ауру старовини. Розглядалась версія – перенести сюди школу мистецтв, проте не склалось.
Я вважаю, що потрібно звернути погляд на подібні будинки в Європі. Їх переоблаштовано було під суспільно-громадські запити. Наприклад, Польща. Такого типу споруди сьогодні використовуються для виставкових залів, молодіжних та громадських центрів, мистецьких атракцій, виставок, призентацій. Вони перетворюються на повноцінні арт-простори, де фактично твориться майбутнє.
Так, в одному із польських стародавніх міст велика будівля старої міської ратуші (за розмірами подібна на нашу червону школу) використовується таким чином: частина нижнього поверху використана під невеличкий музей побуту. Там стоять старі скрині, відновлені символи цехів та міські регалії – прапори міста, герби міста у різні періоди історії. Одна-дві кімнатки використовуються під невеличке кафе (кава, чай, тістечка, тощо..).
Один із верхніх залів оформлений у відповідний колір, в котрому за певну плату можна урочисто зареєструвати шлюб, народження дитини, або іншу важливу для сім‘ї дату. Фактично, Палац урочистих подій або світлиця, де можуть проходити збори, форуми.
Інша зала оформлена в естетиці 18 століття і призначена для важливих справ органів місцевого самоврядування: підписання угод з містами-партнерами, зустрічей офіційних делегацій інших міст, областей та країн. Чому би не зробив це наш княжий град?
Таким чином, отримуємо центр для всебічного розвитку громади. Оплата комунальних послуг може бути за рахунок оренди, тому що частину можна віддати під здійснення комерційної діяльності, але за умов, що не буде перепланувань та змін зовнішнього вигляду будівлі.
Чи відвідали би невеличке і затишне кафе, що пронизане духом старого міста, де подаються автентичні страви? Чим ми гірше львівських кнайп, у котрих завжди чимало туристів?
На жаль, поки що влада міста не змогла вирішити проблему з “червоною” школою. Впевнений, що депутати каденції, яка розпочнеться вже незабаром, обов’язково дадуть 120-літній пам’ятці архітектури нове життя.