Не треба використовувати життя на те, аби говорити про недоліки – їх треба виправляти
Чимало людей скаржаться на місто. Це в більшості справедливо і обґрунтовано. Не заперечую, є проблеми, про які треба кричати. Але одним криком справу не вирішити.
Та ж сама екологія. Про неї багато крику, але справді щось роблять одиниці. Одиниці пишуть скарги. Чому? Тому що треба зазначати особисті дані для відповіді, яка їм прийде. А більшості це страшно. Якийсь старий страх, закладений ще з радянського часу.
Та ж сама безпека. Більшість плачеться, про те, що все погано. Окремі носять з собою зброю, інколи не завжди легальну. Окремі скаржаться десь на кухнях. Є й такі, що взагалі займають іншу сторону і створюють оте саме погіршення криміногенної ситуації. Хтось входить в громадські формування, які втручаються в процеси.
Той же благоустрій. Багатоквартирні будинки в місті давніші як частина жителів. Найбільш просто – це мовчати і нічого не робити. Чекати, коли хтось щось придумає. В сусідніх будинка ініціативні вже створили ОСББ, використовують гроші для розвитку, щось будують, не думаючи про те, що колись нарешті прийду комунальна служба і всіх врятує.
Люди, невже ви так і не зрозуміли, що час Радянського Союзу закінчився?
Секрет мого успіху простий – рух.
Всі знають притчу про двох жабенят, які впали у горщик зі сметаною. Одне здалось і пішло на дно. Інше – з усіх сил билось лапками, допоки не збилась рідина на шмат масла, від якого можна було відштовхнутись і вискочити.
Я не звик складати руки. Коли бачу проблему – намагаюсь щось зробити.
Мені соромно стояти осторонь, мовчати, коли маю що сказати. Тому підтримую ініціативи, допомагаю вирішувати питання. Я дуже хочу, аби в місті, яке мені рідне і яке мені дуже болить, почались зміни!
Юра, не умнічай!
Кожному так і хочеться повчити інших.
Чим обоснуєш?