У рюкзаку завжди є вишиванка, прапор і сало: жителька Шацького району відвідала 35 країн

Ще з дитинства жителька Світязя Шацького району Ольга Романюк мріяла про заморські країни. Ні, вона зовсім не хотіла там жити. Адже понад усе любить своє село, величну перлину Волині. А от побачити щось нове завжди тягнуло. Недарма ще в радянські часи їй дали прізвисько «вокруг свєта».

Ольга Дмитрівна на це не ображається. Адже й справді встигла світу білого побачити. І зупинятися не збирається, – інформує Вісник.   

Між “Жигулем” і круїзом вибрала круїз

У першу свою подорож за кордон світязянка поїхала наприкінці 1980-х років. В країні під назвою СРСР якраз був розквіт перебудови, але КДБ громадян ще контролювало. Ольга Дмитрівна у той час працювала у Шацьку на місцевому хлібозаводі. Як передовика виробництва її послали на важливу конференцію, і там жінка випадково підслухала, як «великі» люди обговорювали між собою можливість поїхати у круїз країнами Середземномор’я. Зізнається, що буквально загорілася ідеєю потрапити на той лайнер. Скільки їй довелося порогів різних структур пооббивати! Скрізь їй, жінці із села, дали «добро», у тому числі й КДБ. Але ідею мало не зарубали вдома.

“Ми тоді жили не вельми заможно. Працювали на гектарах поля, чоловік їздив на заробітки на Північ. Якраз приїхав і мав гроші на “Жигуля”, – згадує Ольга Дмитрівна. – Але ж за круїз треба було заплатити аж 1400 рублів! Тоді це були просто шалені гроші. От і став вибір: мені у заморські краї їхати чи машину купляти! Я то не сумнівалася, що робити, але він…”

Залагодити конфлікт у сім’ї Ользі Дмитрівні тоді допоміг дід, який дав внучці гроші на поїздку. Ну і на заводі ще премію виписали. І сьогодні жінка згадує ті 24 дні як казку. Греція, Туреччина, Мальта, Єгипет…

“Мені просто відкрилися очі: як люди живуть! У магазинах немає дефіциту і ціни не дуже кусючі. Нам же тоді тільки 55 доларів дозволили обміняти. Уявляєте, я на них аж два касетні магнітофони привезла!” 

Ольга Романюк каже, що саме та її перша подорож надихнула через кілька років почати свій бізнес – відкрити магазин, кафе. Спочатку працювали вдвох з чоловіком, потім долучилася донька із зятем. Саме Василь зараз здебільшого керує родинною справою. Він же суттєво фінансує нові туристичні проєкти своєї тещі. А щоб тесть, який не надто любить подорожувати, не ображався, подарував йому новенького джипа.

У рюкзаку завжди вишиванка, прапор і сало

За більш ніж 30 років, які минули з часу першої закордонної подорожі, Ольга Романюк об’їздила майже всю Європу, побувала в Азії. Досі з трепетом згадує, як ішла хресною дорогою Христа в Єрусалимі, піднімалася на гору Сінай, окуналася у річку Йордан. Всюди бере із собою вишиванку, український прапор і кусень сала. Каже, це допомагає заводити нові знайомства. А ще сміється, що від ходьби, бувало, на ногах аж нігті злазили. Але які б труднощі не підстерігали, завжди приїжджає додому щаслива, з купою вражень і… віршами. Їх у неї – про кожну країну.

Запитали в Ольги Дмитрівни, яка з подорожей запам’яталася найбільше. Навіть не задумуючись, відповіла: “Бірма, Камбоджа, Таїланд”. Ще б пак! Три пенсіонерки з України (з Волині і дві з Києва) вирішили самі, без тур­агентства, поїхати в екзотичні краї. Квитки на літак, готелі їм допомогли забронювати. Ну, а далі почалися пригоди. По прильоту у Бангкок (столиця Таїланду),  російськомовний гід їх не зустрів – переплутав аеропорти.

“Що робити, як в готель доїхати? Англійською з нас ніхто не розмовляє, – з веселою іскоркою в очах згадує пригоду Ольга Дмитрівна. – Колежанки сидять на чемоданах, а я з українським прапором ходжу і з надією питаю: “Раша? Раша?” Тільки один таксист зрозумів, що мені потрібна допомога, подзвонив своєму другу, який знав російську, і той уже допоміг добратися у наш готель. У тій поїздці в Бірмі був замовлений будиночок на воді, який стоїть на сваях. Приїжджаємо, а поселяти нас не хочуть. Ми стали обурюватися, вийшов власник. Він виявився швейцарцем, трохи розумів російську. Я візьми і скажи, що ми представники українського агентства, яке відкриває новий туристичний маршрут! Як він нас приймав! І в будиночок найкращий поселив, і в ресторані пригощав! А яка екскурсія була на озеро Інле! Тут люди у буквальному сенсі живуть на воді! За все своє життя тільки декілька разів сходять на берег. Вразило, як ростуть помідори на мулі. А які красиві речі тутешні майстри роблять з різних металів! Працюють із сріблом, золотом і навіть діамантами!  По Бірмі ми пересувалися невеличкими літачками. Машинами там мало їздять. Але найбільше вразила Камбоджа. Ми були заледве не першими туристами з України. Спробувала там місцевих делікатесів. Змій, які за смаком чимось нагадують нашого вугра. І яйця із зародком. Було бридко, але пересилила себе. Не сподобалося. Наша кухня ліпша”.      

Екзотичними азійськими країнами Ольга Дмитрівна з подругами подорожувала 22 дні. І хоч вражень та емоцій купа, більше жінки не наважилися в Азію їхати самостійно. Наступні мандрівки – тільки через турагентства. Були в Індії, В’єтнамі, Японії.

“Кожна країна унікальна, цікаво скрізь. Індія запам’яталася храмом Камасутри, В’єтнам – надзвичайними краєвидами. Я навіть плакала: як Бог міг створити таку красу! Японія – країна сучасних технологій. У готелі ми жили в окремих номерах. Мої товаришки цілий вечір сиділи в темноті, бо не могли увімкнути світла. Я ж досі не розумію, на що натиснула, щоб воно включилося. А музичні дороги! Їдеш, а з-під коліс музика лунає. Фантастика!”      

У карантин їздить Поліссям

Цього року, перед самим карантином, Ольга Дмитрівна побувала в Італії. Венеція, Флоренція, озеро Комо… Добре, що встигла повернутися до карантину, вскочила, що називається, заледве не в останній літак. А от поїздка в Китай у травні зірвалася. Проте жінка не дуже засмучується – вирішила поїздити селами рідного району від білоруського кордону. Каже, що є на що подивитися. Унікальне село Красний Бір, у якому залишилось три хати, церква в Острів’ї, прекрасні озера. Не може вона всидіти на місці!

Ольга Романюк дякує Богові за те, що дав їй можливість побачити цей неймовірний світ, його велич і красу. А ще у кожній країні згадує свого діда Амвросія. Колись у старенькій хатині в селі Світязь лежав на печі старий. До нього підбігла маленька внучка, він взяв її на руки і промовив пророчі слова: “Наша Оля, як виросте велика, буде їздити далеко-далеко…”

“Тоді ніхто діда не зрозумів, а я й забула, – задумливо каже жінка. – Згадала діда Амвросія, коли стала їздити у мандри. Напевно, він таки щось знав про мою долю…”