Аліна Ковальчук: Коли я почала займатися танцями, то навіть і гадки не мала, що присвячу їм своє життя

На сторінках нашої газети ми вже не раз розповідали про володимирську молодь, яка знає, що в сучасному житті є чимало можливостей, аби чогось досягнути, потрібно ними вчасно скористатися.

Сьогодні мова піде про ще одну представницю нашого міста, яка у свої 20 років об’їздила з танцювальним колективом чимало міст Китаю, а кілька місяців тому створила власний проект«Іdols project», який сьогодні успішно гастролює Піднебесною, – пише Рідне Місто Володимир.

Нині уродженка Володимира-Волинського Аліна Ковальчук – популярна танцівниця, модель і менеджер свого власного проекту – живе та працює у Китаї. Однак ще кілька років тому ніхто навіть подумати не міг, що доля заведе цю милу дівчинку в таку далеку країну. Не сподівалася на це і сама Аліна, з дитинства вона любила малювати, а от танцями почала займатись у 16 років. Особливим талантом вона не виділялася. Та коли дівчина зрозуміла, що танці – це те, чому вона хоче присвятити своє життя, почала натхненно працювати і за зовсім короткий час зуміла домогтися успіху.

Народилася дівчина 18 вересня 1994 року. Навчалася у другій школі. З усіх предметів найбільше любила уроки літератури. Свою вчительку зарубіжної літератури Нелю Богульську не забуде ніколи, бо саме вона зуміла прищепити дівчині любов до слова. Ще зі шкільних років Аліна дуже багато читала, з книжками майже не розлучалася. А от математика їй давалася важко. «Я і цифри – це щось несумісне, – говорить дівчина. – До 7 класу була відмінницею, однак згодом цифри таки перемогли мене. Напевно, це і правильно, бо варто приділяти найбільшу увагу тому, що любиш».

Школу Аліна завжди любила, сьогодні з трепетом у серці згадує свої шкільні роки, які були по-справжньому щасливими та незабутніми. У неї ніколи не виникало непорозумінь із однолітками, тому завжди мала чимало друзів. Найкращі її подруги зі шкільних років, Яна Курчак і Лара Матусевич, і нині завжди підтримують Аліну.

З дитинства дівчина любила малювати, думала, що саме це і стане основою її майбутньої професії. Майже в усіх починаннях її підтримувала тітка, Інна Мацьоха. Вона дуже сильно вірила у сили своєї племінниці, інколи навіть більше, ніж сама Аліна. Ця підтримка додавала впевненості дівчині.

Танцями вона почала займатися досить пізно – аж у 16 років. Спочатку навіть не думала, що так захопиться, однак уже через кілька місяців вони просто полонили її серце.

– Коли я почала займатися танцями, то навіть і гадки не мала, що присвячу їм своє життя, – пригадує Аліна. – 16 років – це доволі пізній вік для того, щоб починати займатися танцями. Я прийшла у танцювальний клуб Романа Дячка, аби просто згаяти час, якого у мене було вдосталь. Мені дуже сподобався тренер, він гарний танцівник, багато чого може навчити. Я не була спортивною дівчинкою, тому мені все давалося досить важко. З кожним заняттям хіп-хоп культура все більше мене полонила. Я докладала купу зусиль та старань для того, аби непогано виглядати на фоні інших танцівників. А коли Роман Дячок почав возити нас на різні батли, де виступали професіонали досить високого рівня, то мені хотілося досягнути їхньої майстерності. Відчуваючи шалену конкуренцію, намагалася ще більше розвиватись і стати кращою.

Навчаючись у випускному класі, я зрозуміла, що ні до чого в мене душа так не лежить, як до танцю. Не кажучи нікому, почала готуватися до вступу до Київського національного університету культури і мистецтв. Чому нікому не розповідала? Тому що, якщо чесно, сама не дуже вірила в те, що зможу вступити до цього навчального закладу. У мене виникло чимало складнощів, адже я була хіп-хоп танцівницею, а в університеті основою є класичний танець. Прийшлося за короткий термін себе розтягувати, виробляти гнучкість, тому й мало вірила, що мені вдасться самостійно підготуватися до вступу до досить престижного навчального закладу. Однак мені вдалося! Ура-а-а-а! Я вступила на факультет хореографічного мистецтва. Спочатку навіть не могла у це повірити. Але, як виявилося, зарано розслабилася, бо усі випробовування були попереду. Найважчим став перший рік навчання, я почала освоювати класику, модерн і контемперарі. Хотілося бути однією з кращих, тому була старанною студенткою. А вечорами займалася хіп-хопом, ходила на батли у Києві. Я завжди бажала більшого, тому постійно відвідувала різні кастинги. Знайомі їздили за кордон, ділилися враженнями. Відверто скажу, я їм заздрила, мені також хотілося попрацювати в іншій країні. Однак кастинги не завжди були вдалими. Переді мною зачинялися одні двері, але я не опускала рук, а стукала в інші. І таки знайшла ті, які відчинилися і дали мені шлях у майбутнє. Взимку 2014 року я пройшла кастинг, і мені запропонували роботу в Китаї. Через півроку разом із танцівниками, які пройшли у 20 кращих на шоу «Україна має талант», я приїхала у Шанхай. У нашій команді було 6 чоловік: 2 танцівники, 2 танцівниці, співак і співачка. Кожен день ми виступали на вечірках у клубах, де відпрацьовували по кілька шоу, наступного дня їхали в інше місто. Моє життя проходило в готелях, поїздах, літаках, клубах. Мені вдалося об’їздити чималу частину Китаю. Жила в Пекіні, Шанхаї, Шенжені, Гуанчжоу, Нанкіні. Кожен місяць буваю у Гонконзі.

Контракт зі мною був підписаний на 6 місяців, тож я вирішила спробувати створити свою команду і власну програму, з якою їздитиму по Китаю. Будучи в турах, я працювала над створенням свого шоу, малювала ескізи костюмів, а паралельно шукала дівчат, які би захотіли зі мною працювати. Танцівниць підшукувала через знайомих у Києві. Моя ідея декого лякала, мовляв, я зовсім юна, не маю багато досвіду. Але я наполегливо працювала, продумувала кожну дрібницю, шукала агентів, які би могли мені допомогти з організацією власного туру.

Коли мій контракт закінчився, в мене на руках були уже готові костюми, а поряд – танцівниці, які захотіли попрацювати у моєму проекті. Однак потрібно було добре відпрацювати хореографію, зробити проморолик і відправити це все агенту. Звісно, виникало чимало проблем, які мені, як організатору, потрібно було вирішувати самій. У чужій країні усе це робити трохи важче, однак я старалася з усіх сил. Пам’ятаю, як мені було прикро, коли багаж однієї танцівниці, яка прилетіла з України, авіакомпанія відправила в іншу країну. У валізах були всі костюми, які я замовляла. Було образливо до сліз.

Ось уже кілька місяців я виступаю у своєму власному проекті «Іdols project», до складу якого входять співачка та танцівники. Ми показуємо неймовірне шоу з чудовими костюмами, цікавою програмою. Сьогодні моя команда успішно працює, у нас досить напружений графік. Однак для мене це тільки початок. Маю безліч планів, які не дають мені спати по ночах. Я думаю над тим, щоб через деякий час створити нові проекти.

Зараз моя професія – це все моє життя. Вона забирає весь мій час, але натомість дає набагато більше: відчуття задоволення, впевненості та щастя. Я займаюсь тим, що люблю. Постійні переїзди, нові міста, нові люди, сон у літаках – усе це стало моїм звичним середовищем, від якого я не втомлююся, а отримую задоволення.

– Життя у Китаї тобі подобається?

– Досить довго я звикала до стилю їхнього життя. Спочатку через дуже напружений графік не завжди вдавалося навіть познайомитися із тим містом, до якого приїхали. До самих китайців відносилася недовірливо, багато чого не сприймала і не розуміла. Я й досі не зі всім можу миритись, але якось звикла. Щодо китайців, то вони загалом милі люди.

– Китайську мову вивчила?

– Вчу, але ще багато чого не розумію. Китайська мова дуже специфічна, вивчити її не так і легко, навіть якщо навколо усі розмовляють цією мовою. Для всього потрібен час. В основному спілкуюся англійською.

– Коли плануєш повернутися в Україну?

– Думаю влітку приїхати на кілька днів, а потім хочу відвідати Швейцарію. Дуже сумую за своїми друзями, ми довго не бачилися, але я відчуваю їхню підтримку тут, у Піднебесній. У мене найкращі у світі друзі, без них життя не було би таким прекрасним.

– Що тебе надихає творити?

– Краса, яка мене оточує, хороші люди, вірні друзі, нові знайомства, позитив. Одним словом усе, що викликає емоції.

– Що порадиш талановитим володимирчанам, які не знають, як реалізувати себе?

– Пораджу не лінитися, тому що лінь найбільш згубна річ для наших душ. Вірте в себе, бо віра – це дуже крута штука. Нічого не вдається тільки тим людям, які нічого не роблять. Від депресії лікують книги та медитація (це перевірені методи). Тому, якщо ви занепали духом, прочитайте хорошу книгу, помедитуйте і починайте жити далі, працювати з іще більшою силою. Усім, хто хоче знайти себе, раджу щодня знаходити час на очищення своєї душі, бо це не менш важливо, ніж чистити кожен день зуби чи вмиватися.