Європейський вектор розвитку, як цілющий засіб від «косоокості»

Росія виношує плани щодо знищення України, однак не усвідомлює, що все це бумерангом повернеться до неї. Вперше за кілька століть боротьби за власну державність Україна отримала історичний шанс вийти з «сірої зони» між Сходом і Заходом. Час настав…

«Минуле змінюється сьогоденням так само, як сьогодення спрямовується минулим», – писав ще у 19-му столітті лауреат Нобелівської премії по літературі 1948 року Томас Еліот. Таким причинно-наслідковим зв’язком можна описати нинішні події в Україні.

Сумний досвід п’яти останніх років війни з Росією свідчить, що Москва шляхом відвертої брехні тільки маскує всі свої провокаційні заходи та дії, а реально – розробляє і виношує плани щодо цілковитого знищення української Держави. Забуваючи при цьому, що все це бумерангом повернеться до неї.

Агресія РФ проти України обернулася на світову ізоляцію для першої: виключення з G-20, ПАРЄ, світові санкції. На черзі – виключення з Ради Безпеки ООН і ще жорсткіші санкції. І на тлі імперських амбіцій кремлівського вождя – зубожіння понад 140 млн. жителів «вєлікой і могучєй».

Нездатність впоратися з власними комплексами змушує Путіна «грати м’язами» на чужих землях: Грузія, Абхазія, Придністров’я, Осетино-Інгушський конфлікт, громадянська війна у Таджикистані, Чечня і Дагестан, Сирія і, звичайно, Україна. Бажання колонізувати втрачену у результаті розпаду СРСР величезну територію родючих земель не дає спокою прихильникам «Руського миру».

Хоча історичний досвід показує, що нікому ще не вдавалося полонити волелюбний козацький народ. Народ, який вже Став Нацією, чий погляд спрямований лише на Захід.

Хвороблива косоокість (властива зображеному на російському гербові орлу) зникла. Як би сумно це не звучало, зникла завдяки Революції Гідності, Небесній Сотні, анексованому Криму і частково окупованому Донбасу.

Україна у майбутньому бачить себе принципово європейською державою, а не сателітом Росії чи підлеглою до неї територією. За роки «гібридної» війни з РФ міжнародна спільнота інвестувала мільярди доларів у нашу державу. Про українців дізнався увесь цивілізований світ.

Тому логічним є той факт, що Росію таким чином позбавили права першості у визначенні геополітичного місця України.

Вперше за кілька століть боротьби за власну державність Україна отримала історичний шанс вийти з «сірої зони» між Сходом і Заходом, де вона перебувала тривалий час. Шанс позбутися комплексу «меншовартості», «окраїни», «хуторянства», «совковості». Проєвропейський та проатлантичний вектор розвитку держави стає дедалі впевненішим і невідворотним.

Це показав і XII Форум «Україна-Європа», що пройшов 24-25 січня 2019 року у польському місті Жешув. На ньому європейці все рідше вживали обтічні формулювання, коли мова заходила про російську агресію.

Якщо раніше цей дискурс був дуже обережний, то тепер одностайно лунала думка: Україна веде війну проти путінської неприкритої агресії. Якщо не дати Росії гідну відсіч, то її агресивні дії швидко зможуть поширитися на країни ЄС. Тобто, розпочався шлях від пасивних спостерігачів до активних помічників – коштами, озброєнням, досвідом.

На жаль, ми змушені воювати не лише за повернення анексованого Криму та частково окупованих земель Донецької та Луганської областей. Насамперед, ми воюємо за наших співгромадян, за відродження їхньої свідомості. За те, щоб люди на окупованих землях самі захотіли повернення додому, в Україну. Щоб більше ніхто не горлав «Путин, введи войска!» або «Давай СССР!».

Для цього в України є всі умови. Це можна бачити на прикладі життя «переселенців» – людей, яких війна позбавила домівок і всього краму. На території вільної України вони не почувають себе вигнанцями. Отримують кошти від держави, тимчасове житло і роботу, пенсії та соціальні виплати, допомогу волонтерів та благодійних громадських організацій.

Так, процес болісний і тривалий. Але поволі, крок за кроком, ми повертаємо зомбовану кремлівською пропагандою та дезінформацією свідомість у бік великої України – сильної, незалежної, європейської та демократичної Держави XXIст. Не імперського придатка, не міфічної Мало- чи Новоросії, а самодостатньої, могутньої, красивої і розумної Нації з великим майбутнім.

На нас чекає багато роботи. Перш за все, необхідно припинити війну. Не просто припинити, а виграти. Щоб путінські амбіції назавжди поховати у власних чорноземах, які спотворені агресором і набули вигляду белігеративних ландшафтів.

Унікальні степові ділянки Донбасу переорані танками, вщент покриті вирвами від вибухів великокаліберних снарядів і їхніми уламками, різними фортифікаційними спорудами та слідами пожеж. Знищені села, селища, зруйновані міста. І жодні паради «Пабєди» з перебиранням у костюми радянських військ, з п`яними «керманичами» на трибуні і танцями навколо «живої» пляшки горілки не повернуть жителям Донбасу розбомблених домівок, втрачених років мирного життя, забутої надії хоч на якесь майбутнє.

«Радість» від отриманих російських пурпурних книженцій з двоголовою пташкою швидко випарувалася від артилерійської канонади ворожих «градів». Вихідців з «Л/ДНР» у РФ ніхто не чекає. Хіба що як остарбайтерів, рабів, холопів.

Ті ж, кому вдалося вирватися з окупованої зони, починають з чистої сторінки. І не шкодують. Мирне життя зцілює будь-який розум, душу і тіло. Тероризм, сепаратизм, фейкова інформація у соціальних мережах і на різних сайтах та інша діяльність, спрямована на підрив суверенітету та цілісності України, несе за собою невідворотність покарання згідно чинного законодавства нашої країни. Такі дії кваліфікуються в усьому світі як особливо важкі злочини.

Жителі окупованих територій повинні пам’ятати своє походження, витоки, коріння. Не в бік азійського сходу дивитися, а в бік цивілізованої європейської спільноти. Повернення на Захід має відбутися передусім на духовному, світоглядно-ціннісному рівні. Нашою спільною філософією повинна стати філософія європейських народів, у центрі якої перебуває вільна особистість – Homo evropeus з його колосальною культурою волі та високорозвиненим почуттям національної честі й особистої гідності. Зі всіма якостями, які не дають згинатися під ударами долі і штовхають лише вперед і вгору, а не «назад в СССР».

Ще у 1769 році німецький філософ-гуманіст Гердер особливо вирізняв українців серед інших європейських народів і пророкував їм велике майбутнє: «Україна стане новою Грецією. Прекрасне небо, що простирається над цим народом, його весела вдача, музикальність, родючі ниви і т.ін. колись збудяться зі сну…Виникне цивілізована нація…Дух цей полонить усю нині занурену в сон Європу і змусить її служити тому ж духовному началу…» Думаю, цей час настав…