Як київські журналісти на нововолинську шахту їздили

“Між шахтою та горілкою” – ось таким заголовком рясніє інформаційно-аналітичний портал comments.ua, а стосується стаття, нашого шахтарського міста Нововолинська.  

“Нетипове місто”

Нововолинськ – нетипове для Західної України місто. У ньому немає пам’ятників старовини, стародавніх костьолів та історичних кварталів, зате є шахти. Заснований воно в 50-х роках як промислове місто – в цих місцях вирішили видобувати вугілля. Поряд з Донбасом це край шахтарів, або скоріше куточок  – ось як описують наше місто у статті.

Журналісти порталу “Коментарі” завітали у наше місто з метою відвідати шахту № 10 і поцікавитись як йдуть справи із виплатою зарплат, як живеться шахтарям після страйку. Звичайно ж, що журналісти хотіли потрапити на саму шахту, але це їм не вдалось. На КПП вахтер повідомив, що директор спустився в шахту, а сторонніх пускати на територію заборонено. Як повідомив один із робітників , що суворі правила ввели тут зовсім недавно – після страйку. Раніше ніякого вахтера не було – заходь хто хочеш. А страйк став яскравою подією для Нововолинська. – дізнаємось із публікації.

Як вдалось поспілкуватись журналісту Яну Смірнову із шахтарями, читаємо у статті.

Максим Борищук втратив роботу на шахті рік тому. Він вважає, що шахтаря можуть звільнити в будь-який момент.

– Скажімо, у кожного є якісь стягнення, – розповідає він про технології звільнення, – то норму не виконав, то інструкцію якусь, то захворів. І коли треба, це все спливе. І все – звільнений.

Потім Борищук лукаво підморгує і додає:

– Або ж коли під банкою працюєш.

«Під банкою» – це означає напідпитку. Шахтар під градусом – перший кандидат на звільнення. Однак шахтарі п’ють, і багато. Хоча раніше, кажуть, пили ще більше.

“На заробітки в Польщу… або “хабар” і на шахту”

У Нововолинську для дорослого чоловіка не так вже й багато життєвих шляхів. Можна відправитися на заробітки в Польщу, кордон з якою в двадцяти кілометрах. Якщо вирішив залишитися, потрібно шукати варіанти, як влаштуватися на шахту. І варіанти ці зовсім прості.
«Потрібно давати хабар», – в один голос твердять шахтарі, з якими вдалось поспілкуватись, та місцеві журналісти. Ціна питання – від однієї до двох тисяч доларів. При зарплаті в 3,5 тис. грн. це вкладення повинно ще окупитися. Але заради постійної роботи вдома на це йдуть.

“Дві категорії шахтарів”

Розпитуючи про життя міста та шахти у шахтарів котрі повернулись зі зміни, впадає в очі, що вони діляться на дві категорії – ті, хто активно виступає проти будь-яких звинувачень начальства, і ті, хто лише похмуро мовчить і вперто не вступає в розмови.
– Ось так і виходить. Ті, хто ближче до начальства, його захищають. А інші мовчать, щоб не постраждати, – пояснює мені тонкощі місцевої психології Андрій Гейко, учасник страйку.
– А хто з них прийшов на страйк?
– Другі, звичайно. Але тоді їх дістало, а зараз не хочуть зайвий раз висовуватися.
Страйкарі свої гроші отримали, а от Богдан Савчук, водій автобуса, який возить шахтарів на роботу, як і раніше з порожніми кишенями.
– Вони отримали, а ми, водії, ні. Чекаємо, – говорить він, визираючи зі свого водійського місця. – Ми – приватники, фірма наша – приватна. Ось нам і не платять.

“Шахтарське братство”

Волинські шахтарі нагадують мені донецьких тим, що багато п’ють і підтримують традиції шахтарської братства. А традиції такі: щоб не бути ізгоєм в колективі, ти повинен багато пригощати і не відмовлятися від частування.
– Знаєш, що таке «банка»? – Питає мене потомствений, але вже колишній шахтар Борищук. – Це коли у тебе день народження, у відпустку пішов, з відпустки повернувся, одружився, розлучився – і ти повинен виставити трилітрову банку.
– Чого? – Уточнюю я.
– Чого-чого … Самогону!
– А якщо не виставлю?
– Тебе поважати не будуть. Товариші не зрозуміють, – здається, Борищук тужить про минулі веселих деньках. Він давно вже не працює, але, схоже, банку не пропускає.

Сьогодні шахтарі Нововолинська можуть дозволити собі випити – зарплату вони отримують. Будучи при справі, намагаються пити помірно, але багато, якщо їх звільняють, п’ють уже постійно. Або їдуть в Польщу на заробітки. А тому, хто в Польщу не хоче і припинити пити вже не може, важко зібрати тисячу доларів на хабар, щоб знову влаштуватися на шахту. -підсумовує журналіст “Коментарів”.

Ось такі сумні реалії про наше славне місто Нововолинськ вразили наших колег і стали матеріалом для публікацї.