Поради членам сімей учасників АТО, які перебувають в зоні бойових дій
До уваги близьких та рідних військовослужбовців учасників АТО.
Повідомляє науково-дослідний центр гуманітарних проблем ЗС України.
- Поки боєць знаходиться в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в телефонну трубку. Людина, яка знаходиться в зоні бойових дій, живе на межі своїх можливостей. Якщо у бійця не буде впевненості, що вдома все добре – він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Бійцю потрібно дати зрозуміти, що вдома чекають його якнайшвидшого повернення, за нього переживають, його люблять, і знають, що він повернеться живий, здоровий і з перемогою.
- Переживання в сім’ях бійців неминучі, але градус хвилювання можна знизити, обмеживши доступ до ЗМІ і захистивши себе від повідомлень “все пропало, всіх зливають”. Є зв’язок з вашим сином/чоловіком/братом — з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.
- Найскладніше у поточній ситуації матерям військових. Багато хто з них часто опиняється на межі відчаю. Для них вкрай важливо, щоби поруч була присутня людина, яка морально сильніша і здатна контролювати емоції. Дайте їм зрозуміти, що поруч є той, хто може підтримати і допомогти.
- Не відгороджуйтеся та не залишайте зв’язку з бійцем. В іншому випадку боєць залишається сам на сам зі своїми переживаннями, які часом є небезпечними для психічного здоров’я. Це призводить до внутрішнього конфлікту, який буде поступово посилюватися. У підсумку, виходів з нього може виявитися багато і всі вони будуть деструктивні для особистості і соціуму.
- Слухайте його. Це важливо. Боєць повинен зрозуміти, що поруч з ним його рідна людина, яка прийме його будь-яким. Він повинен зрозуміти, що він потрібен. Багато хлопців закриваються в собі, якщо бачать, що дівчина чи дружина відкидає його чи каже, що не хоче чути про вбивства і кров. Але він-то цього не може забути, а поділитися йому більше нема з ким. Відсутність цієї можливості може спровокувати серйозні проблеми з психікою.
- Забороніть собі ображатися. Не можна будувати здогади “… він зі мною не говорить, тому що …”. Не можна ставити себе в роль жертви. Людина в ситуації, де все по-справжньому. У зоні бойових дій немає тієї дипломатії, до якої ми звикли у повсякденному житті – там щось не скажи, тут посміхнися, умовності збережи, так себе не поведи. Боєць налаштований категорично, він так звик. Через це можуть виникати конфлікти.
- Якщо немає різко агресивних форм поведінки, не можна відгороджувати дітей від батька. Дитина — це додаткова ниточка, яка прив’язує бійця до реального життя. Діти розуміють більше, ніж вам здається. Їхня участь і співпереживання може стати для людини рятівними.
- При проявах агресії на словах — намагайтеся говорити з людиною спокійно. Буде дуже складно, тому що всередині все закипить, але піддаватися на цю агресію не можна. Потрібно своєю поведінкою, інтонацією і реакцією давати зрозуміти, що ви усвідомлюєте, як йому важко. Або що вам складно це зрозуміти, – але від того, що на вас кричать, зрозуміліше не стає.