<
Іван Пасічник

Ми самі вирішуємо, яке буде наше завтра

Цей запис опубліковано більш як рік тому
19:31 | 19.10.2020 / Погляд / Коментарі відсутні

Кожна людина є розпорядником того, що їй дано природою. Хтось реалізовує свій потенціал максимально, а комусь досить простих речей. Хтось хоче рухатись вперед. Комусь комфотніше тиша і спокій.

Ми всі робимо вибір. Рано чи пізно життя ставить нас на одному із тисяч роздоріжжь, де треба зробити кудись крок, коли вже неможливо стояти на місці. Ми самі визначаємо особливості використання наших ресурсів – будь-яких.

Я – лікар-хірург. За особливістю професії часто доводиться виправляти результати різного роду неправильного використання людиною того, що вона має. Як флеболог працюю з судинами . Порою приходить людина на першу консультацію. Даєш поради – можна, не варто, не треба, не бажано, заборонено, потрібно… Сподіваєшся на те, що є здоровий глузд, що пацієнт про себе турбується. А от і ні …

На жаль, дуже часто жінкам значно важливіше годину-дві побути на ультрависоких підборах. На жаль, не готові займатись активно собою, робити самомасаж. Чому? А раптом не станеться! Стається. І порою стається дуже.

Ви ніколи не задумувались, яку суму витрачає людина, яка має шкідливі звички? Прорахувати не так і складно – просто складіть вартість пачки цигарок і кратність купівлі . Сума виходить астрономічна. Цей ресурс можна булор би пустити на щось справді потрібне і важливе. Ми тішимо себе на мить, а потім довго розплачуємось…

Так до чого це все веду?

25 жовтня кожен із нас має можливість вибрати, яким буде життя на наступні 5 років. Кожен із нас може вирішити, що відбуватиметься з Нововолинськом, Павлівкою, Волинню. Хтось обов’язково прийде. А комусь забракне часу. Тому що будуть цікавіші пропозиції. Тому що друзі покличуть на гриби, на дачу чи просто в гості. Тому що не хочеться брати відповідальність, назвімо речі своїми іменами.

Особливо це стосується молоді, яка свідомо віддає в руки старшого покоління своє завтра. Молоді, яка приходить на дільниці, бачить черги, розвертається і йде собі геть.

Я хочу жити і працювати у прогресивному, сучасному, комфортному місті, де можна розвиватись, займатись спортом, ставати фахівцем. Я вірю в Нововолинськ! А ви?

Закликаю кожного скористатись своїм передбаченим законом правом на волевиявлення. Кожен голос має значення. І твій – також.

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Сергій Притула
24.08.2026
У свої 10 я десь по селу бив палицею кропиву і поняття не мав, чому дорослі вже кілька днів поспіль прикипіли до телевізора. 24 серпня 1991 року у них тільки й розмов про новину із Києва. А я, ще малий, не розумію, що ...
Андрій Бокоч
20.08.2026
За моєю спиною - древній дерев'яний храм XVIII століття, церква Різдва Пресвятої Богородиці, що у місті Камінь-Каширський. Зведена ще у 1723 році, дерево на кам'яному фундаменті. Діяла навіть у радянські часи. Пам'ятка ...
Вікторія Климчук-Длугач
18.08.2026
Коли нам у морзі віддали татові речі з війни, я якось нічого не очікувала. Найгірше вже трапилось, ми з мамою опізнали тіло, печатка-підпис, отримайте-розпишіться. Решта — не має значення. І ось нам видають чорний пакет, ...
Максим Залевський
13.08.2026
Зараз серпень, і знову постає нагальне питання: куди релокуватись, якщо взимку прильоти по тепломережах зроблять життя у великих містах дуже екстремальним. І знову зʼявляється ця ідея: треба їхати «на землю». У село. Там ...
Аліна Михайлова
12.08.2026
«Вони воюють, щоб ми могли жити». Ці 4 фото зроблені в один день. Сьогодні. Практично в один час. Київ та східний фронт. Третій день поспіль мені на стаб привозять згорівших бійців в страшних опіках. Термобаричні скиди - ...