Німецький благодійник допомагає жителям Володимирщини
Уже вдвадцяте за останніх одинадцять років Карл-Ернст Мюллер приїздить з німецького міста Цвікау на Володимирщину на ущерть заповненій різними речами автівці: тут і одяг, і солодощі, іграшки, канцелярське приладдя, меблі та побутова техніка.
Вже за декілька днів він разом зі своїм молодшим братом Міхаелем та перекладачем Вікторією Марчук розвантажить чималий багажник, порозвозивши подарунки по володимир-волинських садочках, заїдуть до родин, які опинились у складних життєвих обставинах і, звичайно ж, не оминуть село Ласків – те місце, з якого все почалось ще в далекому 1941 році, – пише Слово Волині.
На порозі Ласківської дев’ятирічки закордонних гостей радо зустрічає директор Наталія Яковинець. За п’ять років німецько-української дружби у цій сільській школі, в якій нині навчаються 76 дітей з Вощатина та Ласкова, замінено майже усі вікна, з’явились нові меблі, комп’ютери, а на шкільному подвір’ї радує дітлахів чудовий ігровий майданчик. Тож і цього разу німецькі благодійники завітали не з порожніми руками – привезли школярам солодощі, сувеніри та дві з половиною тисячі євро на встановлення решти енергоощадних склопакетів у школі. Віддячили щедрим спонсорам урочистою лінійкою, під час якої діти привітали їх віршами та піснями. Брати Мюллери дякують за теплий прийом, радіючи черговій зустрічі зі своїми підопічними та поспішають у гості до решти своїх давніх друзів.
А ще якихось одинадцять років тому Карл-Ернст і гадки не мав, що невдовзі не уявлятиме свого життя без України – країни, яку раніше асоціював виключно із Росією. Хоча тягнуло сюди його ще з дитинства – слухаючи розповіді бабусі про свого 20-річного дядька Ернста, який загинув від поранення в роки Другої світової та був похований біля якогось «далекого та міфічного» села Ласкова. Ще тоді Карл-Ернст пообіцяв собі, що одного дня обов’язково навідається на могилу родича, на честь якого він був названий.
Більше часу для здійснення цього задуму з’явилось, коли вийшов на пенсію – саме тоді почав навідуватись до фондів та писати листи до усіх можливих інстанцій. У 2005 році син та донька Ернста подарували йому омріяну подорож до України і вирушили разом з ним на пошуки поховання загиблого дядька. Коли ж дістались Ласкова, з’ясувалось, що вже давно немає тієї могили, фото з якою донині зберігається в сімейному архіві. Утім, на можливе місце захоронення німецьких солдат вказали два місцеві старожили – Микола Крижановський та Василь Горун. Власними силами і розпочали розкопки, які врешті, увінчались успіхом, адже Ернст натрапив на останки свого дядька, якого ідентифікував за іменним жетоном. В ході розкопок виявили поховання ще трьох невідомих бійців, яких згодом усіх разом перепоховали на місцевому кладовищі. Нині замість надгробку на могилі лежить камінь, привезений з Саксонії, на якому вигравіюване ім’я німецького бійця – «Ернст».
На знак вдячності Карл-Ернст пообіцяв обом ласківським дідусям, що до віку допомагатиме та опікуватиметься їхніми родинами. Вдруге він приїхав в Ласків вже за три роки, залишившись на декілька днів гостювати в сім’ї сина Миколи Крижановського. Подолати мовний бар’єр допомогла молодий перекладач з Володимира-Волинського Вікторія Марчук, яка в Ласкові має чимало родичів. Допомогою двом українським родинам Карл-Ернст не обмежився – з часом разом з друзями та рідними почав надавати підтримку і іншим сім’ям та соціальним установам. Зокрема, з 2011 року німці з Цвіккау взяли шефство над Ласківською дев’ятирічкою. А ще згодом, з легкої руки Вікторії Марчук, було ініційовано і партнерство з містом.
– Якось ми сиділи у мене вдома, спілкувались і я сказала, що було б добре якби нашу німецько-українську співпрацю закріпити на офіційному рівні, адже в Ернста часто виникали проблеми на митниці через перевезення великих вантажів, – пригадує дівчина. – Тому я запропонувала звернутись до нашої влади. Близько року тривав процес оформлення документів – у Володимирі цим займалась я, а в Цвікау питання партнерства з нашим містом просував Ернст. Зрештою, наші міста підписали угоду про партнерство, а згодом було засновано благодійну організацію «Допомога Україні», яка наразі налічує 46 членів.
Волонтерська робота, направлена на допомогу Україні, стала невід’ємною частинкою життя Карла Мюллера та усіх його близьких – в Німеччині, окрім постійного пошуку спонсорів, він займається лобіюванням українського питання, як депутат місцевої ради. А у Володимирі-Волинському координує роботу благодійного фонду довірена особа – Вікторія Марчук, яка постійно тримає руку на пульсі і віднаходить людей, яким найбільше потрібна допомога. Наразі «Допомога Україні» направлена в основному на дитячі садки, міську гімназію, дитячі будинки сімейного типу та Ласківську школу. Опікуються також родинами загиблих бійців АТО.
– Ця справа приносить мені велику радість. Ми з братом росли в бідності, але батьки виховували нас згідно християнських законів і я завжди дотримуюсь біблійного постулату «Якщо ти маєш дві руки, то допоможи тому, в кого вона одна». Більшість своєї зарплатні витрачаю на організацію подорожей, хоча моя дружина має дещо іншу думку, але в нас вдома навіть бюджет поділений на «сімейний» і «для України», – посміхаючись, розповідає пан Мюллер.
Карл-Ернст зізнається, що щоразу, покидаючи Україну, відчуває незрозумілу тугу і нерозривний зв’язок з цією землею. І навіть охоче залишився б тут мешкати, придбав би будиночок на селі, але боїться, що дружина, яка не дуже любить мандрівки та переміни, буде проти.
Попри, здавалось би, поважний вік, 70-річний Карл-Ернст, повний сил та життєвої наснаги. Каже, що зараз для нього головне передати цю справу наступникам – таким же «божевільним ідеалістам». Наступну поїздку в Україну Карл планує вже в липні цього року, під час якої хоче привезти Ласківській школі новий подарунок – кошти для початку реконструкції системи опалення. А вже зовсім скоро, після Великодня, завдяки спільним старанням української та німецької сторін, до Цвікау на консультацію лікаря вирушить боєць колишньої 51 бригади, володимир-волинець Андрій Хілінський, який під час бойових дій у зоні АТО отримав важке поранення.
