«Любо мнє», – сказав князь Володимир, заснувавши місто Любомль

23 грудня – день пам’яті благовірного князя Володимира Васильковича. І, можливо, мало хто знає і розкаже якісь моменти із його життя, та для любомльчан князь Володимир справді визначний і важливий. Саме він, насолоджуючись неймовірною красою навколо, сказав «Любо мнє здесь», після цих слів назвали місто Любомлем.

Благовірний князь Володимир народився близько 1248 року і був єдиним сином та спадкоємцем Василька Романовича. Престол зайняв після смерті батька близько 1269 року у непрості часи, коли держава Київська розпалася через міжусобиці на окремі князівства.

Про його життя та діяльність дізнаємося із Галицько-Волинського літопису, де описується, що Володимир Василькович «правдолюбством світився до всіх своїх братів, і до бояр, і до простих людей». Більшу частину свого князювання у Володимирі-Волинському провів у боротьбі з важким недугом, з яким мужньо боровся, проте лишив в історії краю помітний слід.

Князь Володимир був великим миротворцем, виступав як доброчинець у часи голоду і скрути, багатьох опікував, наче батько, адже своїх дітей не мав. На сторінках літопису знаходимо і його зовнішній опис: «Сей же благовірний князь Володимир на зріст був високий, у плечах великий, з лиця гарний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і руки мав гарні, і ноги. Голос же в нього був низький і нижня губа дебела. Говорив він ясно [словами] зі [Святих] книг, тому що був філософ великий. І ловець він [був] умілий і хоробрий. [Був] він кроткий, смиренний, незлобивий, справедливий, не загребущий, не лживий, злодійство ненавидів, а пиття не пив [хмільного] зроду. Мужність і розум у ньому жили, правда й істина з ним у парі ходили, й іншого добродіяння в нім багато було. Гордості ж у ньому не було, – тому що мерзенна є гордість перед Богом і людьми, – а завше смиряв він образ свій, сокрушався серцем, і зітхав із глибини душі, і сльози лив із очей…»

Місцевість Любомльщини захоплювала князя прекрасними краєвидами, мальовничою розкішною природою. Сюди він завжди прагнув, тут відпочивав душею і знаходив спокій від державних справ. У літописі читаємо: «Володимир же приїхав із Раю в Любомль. Тут же він і лежав усю зиму в болісті своїй, розсилаючи слуги свої на лови, бо й сам він був ловець добрий і хоробрий: ніколи ото до вепра і ні до ведмедя не ждав він слуг своїх, аби йому помогли, а скоро сам убивав усякого звіра. Тим-то й прославився він був в усій землі, що дав був йому Бог щастя не тільки лиш в одних ловах, але й в усьому за його добро і справедливість».
За переказами особливо любив відпочивати князь на пагорбі, який височіє у центрі міста і нині слугує обеліском слави загиблих у Великій Вітчизняній війні. Саме тут він говорив пророчі слова, як любо йому. Князь Володимир став розбудовником улюбленого міста Любомль.

Зокрема, його стараннями і працею було зведено храм Георгія Побідоносця, що поблизу пагорба, а на той час – поряд із замчищем і князівським двором. Дуже дбав князь Володимир про святиню, «прикрасив її іконами окованими, і начиння служебне срібне викував і покрови оксамитні, шиті золотом, із жемчугом херувимом і серафимом (придбав), і індитію золотом шиту всю; Євангеліє він списав апракос, окував все його золотом, і камінням дорогим із жемчугом (оздобив), і Деісуса на ньому викувано із золота, образки великі з емаллю, чудовні на вигляд; а друге Євангеліє, теж апракос, обтягнуто золототканим єдвабом; списав він також і Служебник (церкві) святого Георгія, і молитви вечірні і заутрені списав, окрім Молитовника; кадильниці дві – одну срібну, а другу мідяну, і хрест воздвижальний він дав святому Георгію; ікону також він написав на золоті, намісну святого Георгія, і гривну золоту возложив на неї, з жемчугом, і святу Богородицю написав він, теж на золоті, намісну, і возложив на неї намисто золоте з камінням дорогим; і двері вилив мідяні. Почав він також був розписувати її, і розписав усі три олтарі, і шия вся розписана була, та не скінчена, бо постигла його болість. Вилив він також і дзвони дивного звуку. Таких ото не було по всій землі». Це найбільший дар волинській землі зі всіх, який збудував благовірний князь. При храмі також була величезна бібліотека, яку зібрав Володимир Василькович.

Після важкої хвороби помер князь Володимир у Любомлі 23 грудня за новим стилем 1288 року. Мало встиг пожити благовірний, всього 40 років, та справа його свята увічнена літописцем як жодна інша. Через день після смерті виявили, що нетлінні чесні мощі князя, а це свідчило про його святість. Однак із невідомих причин Володимира Васильковича не було прославлено до цього дня. До лику місцевшанованих святих Волинського краю його приєднали значно пізніше – 27 червня 2013 року. Пам’ять благовірного князя Володимира Васильковича вирішили відзначати в день його упокоєння – 23 (за н. ст.) грудня.