<

Луцька «бавовна» в 1939 році: як в обласному центрі готували ППО до війни

10:44 | 15.08.2022 / Новини / , , /
Перегляди
343
/ Коментарі відсутні

Під кінець 1930-х мілітаристські побоювання в Європі загострилися. Особливо вони відчувалися у Польській Республіці, в складі якої протягом міжвоєнного часу перебувала Волинь. Молода держава, яка виникла у ході розпаду імперій під час Першої світової, дуже гостро відчувала потребу в захисті своєї незалежності зброєю.

Про це пишуть у Волинських новинах.

У державі воєнний рух був дуже популярним, діяло чимало парамілітарних організацій, зокрема і в Луцьку. Такі назви громадських об’єднань, як Військовий спортивний клуб, Стрілецький союз, Військова підготовка лісівників, Ліга повітряної і протигазової оборони (LOPP) та інші говорять самі за себе. З 1934 року на півдні Волинського воєводства в Кременці (тепер це північ Тернопільської області) діяла школа планеристів. Мета ніби й цивільна – літати в небі, але підтекст військовий. Акцент на фізичному розвитку людини та її підготовці з цивільного захисту був важливим для багатьох громадських організацій. У Луцьку та інших містах регулярно проводили різноманітні курси та тренування.

У 1930-х роках популярності набула форма спонсорування війська окремим містами. Луцьк також доклав вагомих зусиль для зміцнення обороноздатності. У 1938 році для війська польського за кошти, акумульовані містом, було закуплено чимало військової техніки, яку освятив єпископ Адольф Шельонжек.

Протиповітряна оборона у 1930-х роках, зрозуміло, була значно примітивніша, ніж сучасна. Довгий час на озброєнні війська польського перебували зенітні гармати 26 мм та 40 мм. Тільки в другій половині десятиліття змогли перейти до оснащення гарматами 75-міліметрового калібру з оптичною системою власного або французького виробництва. Такі системи стояли не скрізь. Наприклад, біля Луцька їх не було. Тодішня ППО прикривала найбільші міста і промислові райони держави.

Протиповітряна оборона в містах, яким не пощастило з розміщенням ППО, базувалася перш за все на заходах із протигазового захисту населення, а не «закритті неба» від ворожих літаків та снарядів. Тема газу була актуальною ще з часів Першої світової війни, коли його вперше застосували на полі бою. Найбільші житлові будинки, які зводили в Луцьку наприкінці 1930-х, обов’язково мали протигазові укриття, проводили також відповідні навчання. Усе ж державну концепцію протигазової оборони сформували лише в 1938 році.

У квітні 1939 року в Луцьку провели масові навчання із протиповітряної оборони. Хоча плакати інформували мешканців про планове навчання, раптова «бавовна» на вулицях міста налякала лучан. Місцевий журналіст, який підписався просто як «Глядач», описав хід навчань.

З обіду робочого дня містом раптом стали блукати групки людей, одягнених у різну форму зі стрічками: зелено-жовті, червоно-жовті та в інших комбінаціях, що свідчило про наближення «небезпеки». Окрім цього, нічого більше не свідчило про підготовку протиповітряної оборони. На вулицях – звичайний рух торгового понеділка.

Ці гурти людей бігають, їздять, носять маски. І звичайний перехожий споглядає це все здивованими очима, проводжаючи поглядом кожне авто з прапорцями, кожен ровер з протигазом. Якісь люди носять рулони чорного паперу, а інші затягують вікна твердим темним матеріалом.

Наближається вечір, западають сутінки. Рівно о 18:10 над Луцьком лунає сирена повітряної тривоги. Це наліт! Яґеллонська (тепер – Лесі Українки) і бічні вулиці моментально спустошуються, люди мчать до найближчих дверей, воріт, проходів у двори, до магазинів. Хтось навіть падає у поспіху; таким допомагають піднятися. Автомобілі зупиняються. Постерунковий (черговий поліцейський) зупиняє якийсь автомобіль. Водій вантажного воза, якого на Волині називали «біндюжник», зупиняється, відв’язує коней, припинає їх позаду фури, а сам мчить до найближчої брами. Якісь діти з криком біжать до схрону описаної вище LOPP. Місто стає порожнє, тихе і щомиті темніше. Жоден ліхтар не світить. Всі вікна і вітрини темні.

Недовго триває тиша… Бах! Між будинками відбивається луна першого вибуху. За ним другий, третій, свист, клуби диму, розповзається якась сіра імла – може, то газ? «Горить» будинок з цукернею Розаліні. В напрямку Красного чути нові вибухи. Вочевидь жертвою бомб стає електростанція.

Тривога триває, але з вікон, з-за будинків і магазинів, попри старання комендантів блоків, з’являються голови безстрашних мешканців Луцька. В одному кінотеатрі навіть є глядачі, які не бояться нальоту. В одній з брам якась жінка, напевно, з рятувально-санітарної служби, безуспішно вмовляє юнака зіграти роль жертви газової атаки і піти з нею до лікарні. «Жертва» щось невиразно лепече, а потім бере ноги в руки й пірнає в подвір’я.

18:55. Переривчасті сигнали сповіщають про закінчення тривоги. На вулицях більшає людей, вони оглядають наслідки нальоту. Пожежники обливають потоками цукерню Розаліні. Вирушає далі в дорогу запинений на час тривоги автобус до Рівного. Зрештою все стихає.

Другий день тренувань вже приносить бойовий настрій. З’явилося ще більше людей з протигазами напоготові. Метушаться працівники санітарної служби на конях. Тривога висить у повітрі. Десять хвилин по дев’ятій – і знову лунає сирена. Група людей гуртується біля державної гімназії. Вуличний рух біля будівлі Ліги повітряної і протигазової оборони перекривають. Ця ділянка буде загазована гірчичним газом. Коні скачуть галопом. Вони також в масках у вигляді мішків з отворами на вухах. На возах військові, які поспіхом одягають протигази. Останні перехожі ховаються де можуть. Постерунковий даремно намагається втягнути на подвір’я з вулиці старшого єврея з якимись дошками на плечах. Аж врешті той кидає їх і рухається до брами.

Вибух за вибухом, дим. У районі Рільничого банку помпи поливають забруднені гірчичним газом ділянки, горить школа на вулиці Банковій, звідки евакуювали дітей та шкільне приладдя. На проїзній частині вулиці Яґеллонської багато плям, які імітують гірчичний газ. Крізь метушню вдається пробратися до будівлі воєводського уряду, околиці якого також «загазовані». «Згорів» будинок єврейської релігійної громади.

Пожежа поширилася також на приміщення пошти на вулиці 3 травня. Вогонь там стримали власними силами завдяки відділу військової підготовки поштарів. Натомість полум’я «поширилося» на сусідні будівлі, де коменданти блоків з мешканцями не змогли обійтися без пожежників.

Перед 10-ю годиною сирени сповістили закінчення тривоги. Середмістя зароїлося зіваками. Тепер роботу має санітарна дружина, яка працює на загазованих ділянках біля автобусної станції. На вулицях опинилося багато школярів – вони щиро цікавляться тренуванням і різними його деталями. Один з хлопців на емоціях сказав: «Я так хотів би, так хотів би, щоб перед нашою школою була така велика-велика пляма газу і щоб нас довго-довго не пускали до школи!»

Дуже ефектний вигляд має найдовший вечірній наліт, який триває годину з чвертю. Осередком бомбардування стала будівля міської ради. Світло і дим від «вибухів» бомби поглинають всю будівлю, осколки нищать стіни, евакуйовують людей. Такий самий вибух імітують біля Банку польського.

Після чергового сигналу Луцьк знову огортає тиша і темінь. Так триває уже всю ніч. Зранку нові плакати інформують лучан, які потроху стали звикати до сирен і нальотів, що тренування з протиповітряної оборони завершилися.

Уже через пів року ці навички знадобилися. Окремі ділянки міста було піддано бомбардуванню у вересні 1939 року. Потім – перерва майже два роки на перші радянські безчинства націоналізації, залякувань і насадження ідеології, а далі – з червня 1941-го – значно серйозніший етап війни з масовими вбивствами, депортаціями і руйнуваннями міста. Такою була історія, яка незбагненним чином повторилася з нашою країною вже в ХХІ столітті.




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *




28 Вересня, Середа
27 Вересня, Вівторок
Погода у Нововолинську та Володимирі