Діти і внуки переселених із Польщі українців можуть отримати довгострокову шенгенську візу

Діти і внуки переселених із Польщі українців можуть отримати довгострокову шенгенську візу, – йдеться у матеріалі щотижневика Волинські Новини від 16 червня (№ 20).

«Мій батько народився в Польщі 1901 року, землю там мав, його з сім’єю вивезли. Я дізнався, що переселеним легше візу отримати. Мій син хоче поїхати на роботу. Але документів ніяких нема», – розповідає охоронцю Державного архіву Волинської області худорлявий високий дідусь. Він вийшов зі столу довідок, де півгодини намагався з’ясувати у працівниці, куди йому звернутися. Теоретично його син і він сам могли б отримати репатріаційні візи. Влітку 2014 року Польща спростила видачу віз близьким родичам переселених «із метою відвідання колишніх місць проживання». Та багато українців не знають, як цим скористатися, які документи потрібні. А порад та інструкцій в інтернеті вкрай мало.

Кілька місяців у візовому центрі в Луцьку захопити чергу на подання документів нереально. Реєстрацію на сайті відмінили (хоча вона давно не діяла), телефони постійно зай­няті. Волиняни, які хочуть поїхати до сусідів на заробітки чи хоча б на шопінг (закупи), мусять іти до посередників. Свої послуги «рішали» оцінюють по-різному – від 600-1000 гривень до 150-300 доларів залежно від типу візи та терміновості. «Здається, зараз усі виїжджають. Якби тисячу доларів сказали дати за візу, то і стільки платили б», – перемовляються між собою посередники. З документами на репатріаційну візу треба йти безпосередньо в консульство, оминаючи «помічників».

Замовчувана історія

Дослідники припускають, що в результаті масових переселень 1944-1946 років і зміни кордонів у післявоєння на територію новоствореної УРСР прибуло близько 300-500 тисяч осіб. За підрахунками львівського мандрівника Ореста Зуба, на репатріаційну візу тепер можуть претендувати до п’яти мільйонів українців (діти і внуки евакуйованих). На офіційних сайтах консульств у Луцьку, Львові, Києві інформація дуже скупа: «Візи для громадян України, які були переселені з території Польщі за договором між Польським комітетом національного визволення та Урядом УРСР від 9 вересня 1944 р. та договором між Тимчасовим урядом Національної Єдності і Урядом СРСР від 9 липня 1945 р., та їхніх родичів (дітей, онуків переселеної особи, членів подружжя переселенця з підтвердженням факту спорідненості). Потрібні документи: оригінал рішення, виданого колишнім Державним репатріаційним урядом, або оригінал офіційного документа з державного архіву Польщі чи України, або оригінал документа з іншого польського чи українського органу, який підтверджує факт проживання на нинішній території Польщі й евакуації з неї на підставі вказаних вище угод».

Мої баба з дідом по маминій лінії – переселені. Бабця народилася у селі Хелмського повіту, дідусь – у Ярославському повіті. На Волинь вони потрапили підлітками, виїхали (чи їх змусили виїхати) з батьками і братами-сестрами. Коли вони померли, я ще була школяркою, не особливо цікавилася їхнім минулим. Знала, що колись жили в селі, а на початку 1960-х побудували хату в Луцьку. Мої мама і рідна тітка – вже містянки. Дід балакав українсько-польським суржиком, та тоді не надавала цьому значення, все розуміла і, як наївна дитина, думала, що так і має бути. Недавно серед старих альбомів знайшла їхні метрики. Там зазначені місця народження і національність «українець» (для «карти поляка» або набуття польського громадянства за репатріацією треба довести, що матір-батько або баба-дід були поляками за національністю, знати мову, історію і звичаї поляків). Почала розпитувати своїх дядьків і тіток, звідки були переселені їхні батьки, мої двоюрідні бабці та діди, – ніхто нічого достеменно не знає. Не хотіли вони розповідати дітям про пережите і, напевно, самі бажали забути той перший дім, який у них відібрали. Свідоцтва про народження не є оригіналами (перевидані у Луцьку, в УРСР). Дізналася, що головні уповноважені з переселення у ті роки координували так звану евакуацію з Любліна і Луцька. Тож пішла шукати підтвердження переселення в обласний архів.

Що шукати в архіві

– У наших фондах зберігаються списки переселенців за 1945-1949 роки. У них подано лише прізвище голови сім’ї, яка переїжджала, з якої території і в який населений пункт, вказано загальну кількість членів родини без уточнення імен і спорідненості, – зазначає Любов Коць, начальник відділу інформації та використання документів Національного архівного фонду.

– Ми видаємо довідки про факт переселення. Заявникові обов’язково треба вказати прізвище, ім’я та по батькові голови переселеної родини і населений пункт, куди вони переїхали. Не маючи інформації, на кого було записане родинне господарство при переселенні, виконати такий запит не можемо. Якщо потрібна детальніша інформація, хто переселявся з головою родини, – діти, брати-сестри, варто звертатися в архів Львівської області, де зберігаються евакуаційні листи.

Спеціаліст додає, що архіви комплектуються документами підприємств, установ, організацій, які розташовані на території сучасної області або функціонували тут раніше. До Першої світової війни була Волинська губернія із центром у Житомирі, тому значна частина документів зберігається у державному архіві Житомирської області. У міжвоєнний період, в 1921-1939 роки, західні землі входили до складу Другої Речі Посполитої, до Волинського воєводства. Тому документи метричного характеру (про народження, шлюб, смерть) із території Польщі треба шукати в РП. Частина сучасного Камінь-Каширського району входила до Поліського воєводства, і зараз інформація з тих часів зберігається у державному архіві Брестської області.

У волинському архіві, за словами Любові Іванівни, вдається знайти коріння у Польщі менш як половині тих, хто звертається. Зате позитивним моментом є те, що архівні довідки не потребують перекладу. Відповідно до листа Державної міграційної служби «Роз’яснення щодо застосування міжнародних договорів про правову допомогу в частині, що стосується скасування вимоги консульської легалізації або засвідчення апостилем архівних довідок», усі офіційні документи, видані компетентними органами однієї договірної сторони, приймаються іншою стороною без будь-якого додаткового затвердження.

Знаю імена-прізвища прадідів, які, най­імовірніше, були головами переселених сімей. Та не знаю, куди їх спочатку перевезли. І вже нема в кого запитати. Крім того, для претендування на репатріаційну візу треба довести, що в тих родинах були мої dziadkowie (дідусь і бабуся), а детальніша інформація про склад родин є тільки в поешелонних списках. Тож надіслала запит у львівський архів. На сайті установи зазначено: «Звернення щодо видачі довідок про переселення громадян із території Польщі за період 1944-1946 рр. надсилати простим листом або рекомендованим поштовим відправленням. У зв’язку з надходженням великої кількості таких тематичних запитів термін виконання архівної довідки – 6 місяців». До речі, торік до архіву надійшло понад 24,3 тисячі запитів, із яких 11 715 – про переселення з Польщі (дані статистики на сайті).

Тематичні, біографічні довідки архіви видають на платній основі. Вартість залежить від обсягу роботи на виконання кожного звернення, у середньому виходить 500 гривень. Ще написала електронного листа в люблінський архів (Archiwum Państwowe w Lublinie). Там такі довідки теж платні (від 80 злотих). Чекаю на відповіді.

Довідково:

Офіційно переселення у 1944-1946 роках було добровільним. Та фактично сотні тисяч людей силоміць вивезли з рідних домівок на території сучасної Польщі. У Львівському державному архіві зібрано дані про депортоване населення із Ярославського, Жешувського, Томашувського, Грубешувського, Перемишльського, Хелмського, Любачувського, Замостівського та інших повітів і міста Любліна. Найчастіше переселенців скеровували до західних областей УРСР – Львівської, Тернопільської, Станіславської, Волинської. Також вивозили до Херсонської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Чернігівської. Основні документи – посімейні та поешелонні списки й описи майна. Вони містять прізвище, ім’я, по батькові, рік і місце народження усіх членів сім’ї, родинний стосунок до голови двору, національність, область, до якої переселяли, зрідка – дату переселення.

Ольга ЮЗЕПЧУК