Зупинка війни — свято — вибори — катастрофа

На мою персональну думку, після підписання очікуваної заморозки по лінії фронту події стануть розвиватись саме так.

Будемо відверті, ми всі чекаємо закінчення війни. Із моменту повномасштабного вторгнення наші уявлення про перемогу кілька разів змінювались. У 2022 це було: не дати знищити Україну, за будь-яку ціну. Якби ми зупинили росіян навіть під Львовом, то вважали б це перемогою, тому що зберегли хоч клаптик країни. В 2023 перемогою для нас вже було повернення наших земель у кордонах 1991 року. І ось кінець 2025, всі ми виснажені війною і готові погодитись на заморозку по існуючій лінії фронту. Чи насправді це буде дня нас перемогою? Це однозначно перемога для української армії, оскільки вона зробила неможливе, зупинила другу армію світу, спричинила втрату її боєздатності, не допустила знищення української державності.

Чи це перемога для України загалом? Звичайно, ні. Ми втратили території, ніхто в росії не поніс покарання за скоєні злочини.

Чи можливий зараз інший сценарій – повна перемога України та капітуляція росії? Теж ні. Ні українська влада, ні українське суспільство загалом не витримали екзамен на пасіонарність. На жаль, ми не єдині, не згуртовані, не раціональні і для нас все ще хата скраю та своя сорочка ближче до тіла. Але мова зараз не про розкол суспільства, а про наслідки, які чекають Україну відразу після замороження конфлікту.

Логічно, що після зупинки війни мають пройти вибори. Власне, підготовка до них не припинялась ні на хвилину, що і стало однією з причин неможливості нашої переконливої перемоги над ворогом.

А для того, щоб заробити прихильність електорату, треба відкрити кордони, і їх, безумовно, відкриють.

Але я веду мову не про вибори, а про армію. Що станеться із армією після заморозки конфлікту? Переважна кількість військовослужбовців – це мобілізовані і військові за контрактом, який вже закінчився і автоматично продовжений до закінчення війни. Всі ці люди забажають демобілізації. Демобілізація стане для влади величезною проблемою. Можна демобілізувати всіх, і тоді українська армію просто перестане існувати. Звичайно, вона буде, але у небоєздатному стані. Як тільки це станеться, у росії почнеться прихована мобілізація і підготовка до порушення угод про припинення бойових дій по лінії зіткнення. Вдарять вони у день виборів, наносячи удари вже не по енергетичних об’єктах, а по виборчих дільницях, заповнених людьми.

Після нападу росії у 2022 році під військкоматами вишукувались черги і завдяки саме цим добровольцям росію тоді вдалося зупинити. Цього разу черг не буде. Люди, які відвоювали чотири роки, не маючи ні прав, ні пільг, ні гідного грошового забезпечення, поспішати в армію не будуть. Багато хто скаже: «Я ні, я за ухилянтів вже повоював. Тепер їхня черга воювати за мене». Дуже багато демобілізованих, розуміючи, що саме до них в першу чергу прийдуть люди із військкомату, поїдуть до кордону. Туди ж поїдуть ухилянти, які ховались чотири роки і не забажають знову лізти у підпілля на невизначений термін. Цього разу ми удар не втримаємо і війну програємо.

Ви скажете: тоді єдиний вихід не демобілізовувати нікого після заморозки. Хочу вас завірити, що і це проблеми не вирішить. Кількість СЗЧ вже зараз збільшується, через моральну та фізичну виснаженість тих, хто в окопах чотири роки. Нагадаю, склад нашої армії – це переважно мобілізовані цивільні, які не збиралися робити військову кар’єру. Армія в них настільки в печінках сидить, що в СЗЧ ідуть навіть із тилових частин.

Зараз цих людей в армії тримає необхідність стримувати ворога, розуміння, що інакше не можна, тому що росіяни нас усіх вб’ють. Але уявіть: перемир’я підписано, пряма загроза зникла і всі ми захочемо додому. Якщо демобілізованих не відпустять, почнуться прояви непокори і в СЗЧ будуть іти цілими підрозділами. Ну а той, хто не піде у СЗЧ, просто заб’є на будь-які накази і скаже: «А що ви мені зробите? Ну виженіть мене із армії».

Ви можете сказати, що так не буде, більшість наших воїнів патріотичні та свідомі. Так і є, але коли твоєї патріотичністю користуються 4 роки, в той час як решта суспільства живе життям, яке із початком війни жодним чином не змінилося, її обсяги починають катастрофічно зменшуватись. Давайте пройдемося по стимулах, які є в наших воїнів для того, щоб залишитись у армії. Припиняться бойові дії і припиняться виплати. Ви думаєте гроші, які звільнились через це, спрямують на підвищення базового грошового забезпечення? Сумніваюсь, тому що це гроші, які будуть потрібні на вибори. На аудиторію з військових влада не робить ставки. Нас менше і наші лідери, скоріш за все, будуть до влади в опозиції. То який сенс витрачати на нас гроші?

Отже, зарплатня мізерна, реальних пільг ні для військових, ні для членів їхніх родин немає. Поки ми воювали, вдома накопичилось безліч проблем, які потрібно вирішувати. Єдина причина залишатись у армії – це необхідність струмування ворога. А коли ця причина зникне, не залишиться жодної, щоб залишатись.

Череда всіх цих подій знову призведе до знекровлення армії і нового російського наступу, який нікому буде стримати.

Чи можна цього уникнути? Та звичайно можна. Підняти зарплати, дати справжні пільги військовим та – обов’язково! – членам їхніх родин. Законодавчо прописати значні бонуси та привілеї тим військовим, хто погодиться продовжити контракт чи підпише контракт, відмовляючись від демобілізації. І ці контракти мають бути короткостроковими, а не на 5-10 років.

І, звичайно, вже зараз треба розпочати справжню, справедливу, мобілізацію. Без неї ми не виграємо, якщо угода про заморозку війни не буде підписана і без неї ми програємо, якщо угоду підпишуть. Насправді мобілізація не буде таким складним завданням, якщо мобілізований буде знати на скільки часу його мобілізовують, які бонуси він отримає і яке суворе покарання чекає на нього у разі відмови.

Ніби все вищеописане очевидно, як проблеми, так і шляхи вирішення. Але чи будуть наші керманичі їх вирішувати? Впевнений, що ні. Тому що це працеємкий процес, який буде вимагати коштів. Набагато простіше сподіватись, що найгірший сценарій не реалізується і все вирішиться якось само собою.

Матеріалом для публікації став пост Влада Якушева у фейсбуці.