Жерти чи не жерти — ось у чому питання

Останнім часом я все частіше бачу у соцмережах палкі дискусії на тему трапез прямо на кладовищах, де одні люди з серйозним виглядом розповідають про «давні традиції», інші з не менш серйозним виглядом виставляють фото столів між могилами, а третя категорія коментаторів уже ділиться рецептами того, що краще брати з собою в торбах, щоб «як слід пом’янути».

Стара школа практиків, до якої я належу і яку поважаю, говорить про це набагато простіше, спокійніше і без циркових номерів: кладовище — це місце пам’яті, місце тиші, місце, де люди приходять навести порядок, згадати своїх померлих родичів, віддати їм шану, подякувати за життя і підтримати той зв’язок, який залишається навіть після смерті. Це фізична чистота могили і духовна чистота думок, це спокійні спогади про світлі моменти, це вдячність тим, кого вже немає поруч.

Але в інтернеті, як відомо, завжди знайдеться інша категорія експертів — новоспечені або, скажімо так, дуже хитро скроєні триденні «магині», які з натхненням радять людям жерти прямо на кладовищі і ще пояснюють це мало не сакральними законами енергетики. Маркетинговий хід, звісно, прекрасний, бо після таких рекомендацій клієнтів у них точно стає більше — щоправда, вже з іншими питаннями.

Я, звичайно, не збираюся сперечатися з вашими сімейними традиціями і тим більше не планую включати в собі синдром рятівника, бо чесно скажу — я багато років витратила на те, щоб цей синдром у собі акуратно придушити і не реагувати на кожен прояв народної творчості в енергетичних практиках.

Я просто скажу кілька простих речей.

По-перше, вам що, ніде поїсти? Вам справді настільки необхідно тягнути з собою торби з їжею, щоб потім урочисто поглинути їх між могилами тільки тому, що не хочеться нести назад додому? Ви серйозно? Поїжте вдома, спокійно, за столом, з тарілкою, ложкою і нормальною атмосферою. Візьміть із собою пляшку води — і цього більш ніж достатньо, щоб сходити на кладовище, прибрати могилу, поставити квіти і повернутися назад. А коли прийдете додому, можете знову поїсти, якщо організм раптом вирішить, що він пережив триденний похід у гори.

Але робити з кладовища виїзний фуршет із салом, яйцями, цибулею і газеткою замість скатертини — це, м’яко кажучи, дивна ідея.

Окрема тема — це так звані «чекушки», які деякі люди з особливою завзятістю відкривають прямо на кладовищі, пояснюючи це традицією поминання. Насправді ж у некропросторі, де окрім душ померлих існує ще цілий зоопарк інших енергетичних мешканців, влаштовувати алкогольні дегустації — ідея, скажімо прямо, не найрозумніша. Спиртним не поминають, а якщо вже комусь дуже хочеться дотриматися традиції, то в старих звичаях для цього існував кисіль, а не пляшка горілки, яку відкривають із виглядом учасника свята врожаю.

Тепер уявімо іншу ситуацію, бо я завжди люблю дивитися на речі з різних боків. Якщо ви живете за сорок кілометрів від кладовища, не маєте машини, економите на бензині і автобусах та йдете туди пів дня пішки, несучи на собі граблі, лопату, відро і метлу, тоді, звичайно, перекус із собою взяти можна, бо після такої прогулянки організм має повне право нагадати, що він існує. Але навіть у такому випадку логічніше сісти десь на природі за межами кладовища, подивитися на поле, на дерева, на небо і спокійно перекусити там, а не влаштовувати гастрономічний відпочинок серед могил.

І ще одна популярна аргументація, яку я регулярно чую від людей: мовляв, бомжі та цигани збирають їжу з могил і з ними ж нічого не відбувається. Серйозно? А бути бомжем, на вашу думку, це стан людини, з якою нічого не відбулося? Бомжі й алкоголіки дуже часто є носіями величезної кількості негативу, підселень, прив’язок і всього того, що в народі називають дуже просто — «чіпляється всяка нечисть». Звісно, не всі вони такі, але й не всі вони ходять збирати їжу на кладовищах.

Тому філософське питання «жерти чи не жерти — ось у чому питання» я залишаю у просторі ваших особистих роздумів і рішень, а в цій статті висловлюю лише свою думку, яка сформувалася за багато років практики і спостережень.

І, чесно кажучи, судячи з того, як люди вперто ігнорують знання, які їм незручні, я майже впевнена, що без роботи я точно не залишуся.

Тому якщо після поминальних днів раптом починаються дивні самопочуття, незрозумілі хвороби, проблеми або інші ситуації, які чомусь виникли «нізвідки», для діагностики негативу і пошуку причин завжди можна написати мені в месенджер.

Практика показує, що іноді проблема починається саме там, де люди вирішили, що традиція важливіша за здоровий глузд.