За крайній тиждень кілька людей запитували мою думку стосовно повернення Володимиру-Волинському його історичної назви

Свої аргументи завжди починаю з того, що я не корінна жителька Володимира. Та тут ростуть мої діти, і вся моя сьогоднішня діяльність направлена на розвиток нашої громади. Тому дозволю собі таки написати свою позицію.

Тому, з однієї сторони, для мене морально не зовсім правильно активно виступати за повернення/не повернення місту історичної назви. Але з іншої, за 14 років життя тут, знаю мільйон особливостей цього міста, вивчила його історію, «покриваюсь мурашками» коли заходжу всередину валів Городища, і ніколи не стояла осторонь проблем міста.

Скільки тут живу, стільки й чую мову про повернення місту його історичної назви. Хвилями ми обговорюємо це в соціальних мережах, створюємо опитування, сперечаємося.

Хтось хоче Ладомир, когось влаштовує, як є, але в повсякденному житті ми всі називаємо це місто ВОЛОДИМИР.

Повернення історичної назви місту було головною темою передвиборчої кампанії практично кожного кандидата в мери і обіцянкою половини партій. Але далі розмов справа не заходила.

Або то були просто популістські заяви, або ж «княжа кров» не дозволяє їм сьогодні підтримати ініціативу, нехай і актуальну, але яка виходить не від них. Чомусь вважаю, що якщо відкинути політику, то більша частина населення міста таки за Володимир.

Я підтримую повернення місту його історичну назву. Мої аргументи прості: це історично справедливо; здоровий націоналізм дається взнаки – я дуже люблю Волинь, але не хочу назву, яку дала нам російська влада; і, вибачте, я надто раціональна – саме так ми називаємо його роками, тому це логічно.