Я хочу, аби у документах знову писали «Володимир»

Не можу мовчати в дискусії щодо Володимир-Волинський або Володимир.

Перш за все, ці всі процеси мали статись ще в першу хвилю дерадянізації – одразу після здобуття Незалежності. Змінювались назви вулиць і міст, відкидали рудименти, даровані червоним терором. А княжий град лишався як пасинок – з дарованим окупантами іменем. Тисячолітнє місто, з історію, із згадками в літописах, з легендами та архітектурою – вписаний в нову реальність. Мета цього вчинку совєтів була проста і очевидна – Володимир мав лишитись лише один. І це той, що на російській річці Клязьмі. Не важливо, що він молодший од нашого Володимира, котрий над Лугою!

На жаль, нашим попередникам не вистачило політичної волі та твердої руки. На моїй пам’яті, в газетах піднімалось питання, але дуже толерантно.

Сьогодні, коли сусід явно перестав бути дружнім, треба діяти рішуче.

Мені згадується Левко Григорович Лук’яненко. Він казав : “Мойсей виводив євреїв з єгипетської неволі 40 років. Водив їх по пустелі, поки не померли старі люди і не народилося нове, вільне покоління. Старе ж тягнуло в Єгипет, бо там давали їсти і роботу. От у нас є нове покоління, яке народжується в умовах свободи. Прискорити прогрес майже неможливо.” Нічого не нагадує?

Багато шукає якісь причини, чому не треба повертати Володимиру його назву. Не перейменовувати, не декомунізовувати, не змінювати, ні! Ми повертаємо те, що у нас забрати – славу, історію, правду.

Знаєте, мій дід згідно з документами був 1909 року народження. А от Володимир став Волинським трохи пізніше. Щось тут не особливо логічно, погодитесь? Давній княжий град виходить … молодшим від мого світлої пам’яті діда? Задумайтесь…

Я хочу, аби місто знову стало таким, яким його знали ті, хто тут жили до нас.

Я хочу, аби у свідоцтвах про народження, у паспортах тих, хто прийдуть після нас зазначалось саме Володимир – без совєцько-імперської приставки.