Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?
Через два з гаком місяці після інавгурації Байден 2-го квітня вперше поговорив телефоном з Зеленським.
Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів. Це той випадок, коли серед тих, хто посприяв розмові українського президента з американським можна спокійно вписувати прізвище Путіна. З великою ймовірністю і Меркель з Макроном, які замість того, щоб відгукнутись на бажання нової американської адміністрації щільно координувати дії між Європою і США, вирішили скоординуватись в онлайн-режимі з Путіним. Принаймні, так це виглядало не тільки з Києва, але й багатьох столиць світу.
Той факт, що саме чергове загострення з боку Росії спонукало Вашингтон приділити за тиждень більше уваги Україні, аніж за весь час з моменту обрання Байдена, підтверджує дві взаємопов’язані між собою речі.
По-перше, навіть через сім років з початку російської агресії найбільш переконливою роллю України для Вашингтона є роль жертви російської агресії. Як би ми хотіли позбутись подібного позиціонування в очах країни, в якій люблять переможців, а не жертв, але це, на жаль, на сьогодні єдина роль, яка не викликає питань у супер поляризованому американському політикумі.
По-друге, потрібно говорити чесно: у перспективі в України є також тільки дві можливості опинитись високо в порядку денному нинішньої адміністрації США – або внаслідок подальших агресивних дій Путіна, які так чи інакше вимагатимуть постійного реагування Вашингтону, або за результатами вражаючої (принаймні в масштабах регіону) історії внутрішніх трансформацій, пов’язаних зокрема з антикорупцією та деолігархізацію, співавтором якої Вашингтон залюбки захоче виступити. З огляду на ступінь ймовірності двох сценаріїв, перший у короткостроковій перспективі виглядає, звичайно, ймовірніше, хоча Україна повинна бути передусім зацікавлена в другому, оскільки саме він передбачає сталу, а не ситуативну, підтримку з боку Вашингтона і можливий перехід відносин з рівня стратегічного партнерства на зовсім інший, союзницький рівень.
Після вчорашнього дзвінка з’явилось тільки більше підстав вважати, що підтримка США у плані стримування РФ, сприяння в питаннях євроатлантичної інтеграції та прогрес в плані реформ будуть взаємопов’язаними між собою елементами однієї цілісної і достатньо вибагливої політики Вашингтона, з відходом від чіткого поділу на дві окремі війни – проти Росії і проти корупції, який домінував за віце-президента Байдена. Жорстка любов (чи tough love), як ми й передбачали ще під час виборчої кампанії, у всіх її проявах.
Недаремно, тема реформ фігурувала у розмові так само чітко, як і тема чергової ескалації на Сході. Навіть якщо історія з дзвінком, надіслала досить змішаний сигнал з Вашингтона до Києва: коли Зеленський активізувався по лінії деяких реформ – Байден не телефонував, а як тільки виникла загроза чергової ескалації з боку Путіна – відразу цілий марафон телефонних розмов з Байденом на чолі.
