Поки ви блимаєте фарами від страху — хтось на передовій блимає востаннє очима перед смертю
Є одна річ, яка мене, мабуть, найбільше зараз добиває. Не на фронті — а в тилу. Морально й фізично всередині.
Раніше, коли їдеш трасою, зустрічна машина блимає дальнім — усі знали: попереду поліція. Старе правило водійської солідарності. Мовляв, будь уважний, не порушуй, не лізь на штраф. Традиція, якої в Європі вже немає, а в нас — була.
Тепер ті самі фари блимають не один раз, а тричі, чотири рази. Ти думаєш — поліція. А під’їжджаєш ближче — стоїть не поліція, а мобільний блокпост ТЦК і СП.
І тоді мене реально прошиває думка: невже ми настільки боїмося своїх же військових?
Раніше один раз блиснули — і все. А тепер — паніка. Люди миготять, як на пожежу. Наче там не наші стоять, а вороги.
Ви, серйозно? Ви взагалі розумієте, що буде, якщо не проводити мобілізацію? Якщо ви не встанете в стрій, не захистите свою землю, свою державу?
Ворог дійде до ваших міст.
І тоді ви вже не зможете «перехитрити систему». Бо система буде не українська. Ви підете воювати не за незалежність — а за виживання, з чужої окупованої території.
Зараз ситуація на Запорізькому та Херсонському напрямках — страшна. Про Донеччину й Луганщину навіть не кажу.
До Запоріжжя лишилося якихось 20 кілометрів від лінії бойового зіткнення.
Павлоград щодня накривають різними засобами ураження.
На Дніпропетровщині — така напруга, що іноді голова не витримує.
А ви все ще боїтеся мобілізаторів?
Я знаю, що багато хто має претензії до ТЦК. Так, є проблеми. Але їх можна вирішувати.
Можна йти добровільно — у ті підрозділи, де ви хочете служити. Можна говорити, шукати, пропонувати зміни. Але втікати від війни — це не рішення.
Бо війна все одно знайде.
Так само, як знайшла тих фермерів і підприємців, які на початку вторгнення залишилися на окупованих територіях — і зрештою вступили до війська. Вони втратили все, але зрозуміли одне: краще воювати за своє, ніж жити під окупантом.
І ще одне.
Чим далі від фронту — тим більше людей думають, що до них не дійдуть.
Так думав Павлоград. Так думав Покровськ. Так думав Краматорськ.
І ось — вони вже в зоні ураження.
Я не знаю, як достукатися до людей.
Але, мабуть, треба сказати прямо: поки ви блимаєте фарами від страху — хтось на передовій блимає востаннє очима перед смертю.
Матеріалом для публікації став пост Ігоря Чернецького у фейсбуці.
про солідарність раніше треба було думати, а не про те, як волю князівську виконувати і монархію відроджувати з кріпацтвом. а старий покійний Шухевич – син генерала попереджав, шо як будете голосувати не свідомо, а по приколу то завтра вас поженуть в окопи. зеленський, як балотувався, шо обіцяв – закінчити війну. хто за нього голосував.. він обіцянку виконав.. і вас же силою туди ніхто не пхав.. це ж було ваше волевиявлення.. так шо не бздіть. пішли помирати то помирайте достойно. виконуйте накази вищого військово-політичного керівництва. і скоро буде перемога, і москва, і берлін – все ваше. а тут то вже і нема кому фарами блимати – жінки хіба шо і 70-річні колишні водії камазів з артритом. і ше є така відома військова мудрість – краще перебздіти ніж недобздіти.
Як казав світлої пам’яти Парубій: “Відійди від мене, нечисть”
Коли ж до вас дійlе, що це війна проти України, а не проти Зеленського?!
розкажи це парубію.
З Польщі гавкаєш ?
це питання до лідерів майдану. в яких, Слава Богу, не поцілив жоден снайпер. чекаємо коли їх депортують за порушення терміну перебування у єс.
Краще тут поблимати фарами, щоб вберегти іншого від блимання очима на нулі.
А щоб взагалі не блимали фарами, відправте на фронт суддів, прокурорів з поліцаями і тцкунами…і не буде потреби блимати